Вогонь цивілізацій
Навіяно романом Рея Бредбері "451 по Фаренгейту" Горить вогнем історії невгасним Цивілізацій втрачених вогонь - Й жарини того, що здавалось вічним і прекрасним Ледь обпікають кінчики людських долонь. І якщо сонце палить час, То час - людське надбання палить; І дим тисячоліть знаннями огортає нас, Бо ж паливо вогню - культур багатовічні палі. Огнище не погасне це ніколи, Сама людина підкладає в нього дрова; Що ж лишим ми нащадкам - незнання ватру кволу Або ж багаття мудрості величне і чудове?
2020-11-16 06:08:48
8
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Andrii Katiuzhynskyi
Будь-ласка!
Відповісти
2020-11-16 07:10:14
Подобається
Анастасія Ковальська
Чудовий вірш 😍. Історія це дійсно найкраще , що може бути.
Відповісти
2020-11-16 10:44:53
Подобається
Andrii Katiuzhynskyi
@Анастасія Ковальська Дякую, радий, що Вам сподобалося!
Відповісти
2020-11-16 10:47:09
1
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1573
Я граю лише уві снах...
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4929