Вірші
Нескореним
Біль наскрізь переплетений з печаллю,
Це не життя - одне лиш існування.
І серед дерев, пороблених зі сталі
Стирчать ракети, охоплені мовчанням.
І нехай в блаженному незнáнні
Живуть раби, пишаючись кайданом.
А я піду на Схід, на черговé завдання:
Визволяти все, що зрощене обманом.
Колись, мабуть, забудуться ці кадри,
Котрі мов вийшли із книжок фантастів:
Там перевернуті, згорівші танки,
І ріки крові виблискують контрасти.
Та я незламний, в моїй кровí - Майдан,
Об нас Кістлява кóсу розтрощила.
А завдання те ж - звільнитись від кайдан,
І побачить в небі волю жовто-синю.
3
1
152
Оптимізм
Світ пронизаний іклами ненависті,
В кожнім слові ховається злість.
Брудне серце купається в зависті,
Доброта тут - найгірший гість.
Ти копаєш могилу для зрадника,
Думаєш, що робиш добро.
Але озернись, ховаєш бо праведника.
Заплутався вщент: де добро є, де зло.
Чи не забагато негативу для людини,
Яка в житті що й робить - дарує оптимізм?
Ніколи і нікого не кляла, не зводила вона ще до могили.
Чи "радість" тут - тотожність до "архаїзм"?
Й світло - лиш оптимізм.
Що ще, крім нього, несе добро?
Повністю він компенсує егоїзм,
Котрий б'є серце, наче долото.
І що б не готувало тобі життя,
Важливо пам'ятати єдині речі:
Добром скоєне не прагне каяття,
А серцем - не вимагає втечі.
Посмішкою пройшовши повз печаль,
Побачить можна два лиш серця:
Або суцільної злості неконтрольована вуаль,
Або, у відповідь, радості безсмертя.
Ти живеш вогнем, вогнем "сьогодні",
І якщо кохаєш - зсередини палай!
Але як відчуваєш холодний стукіт серця,
Не спиняйся - посмішкою тепер ти вибухай!
6
2
394
Боюсь я прийнятим до тебе бути...
Ну ось я і сказав про це...
І навіть вітер слóва не розвіяв.
І, може, мої словá впали в серце,
А, може, десь їх жарт посіяв...
Чому ніхто мені не сказав,
Що почуття - це біль-страждання?
Чому Бог мене не покарав,
Що на взаємність мав я сподівання?
Я лиш пилинка у степу пилин,
Що за каменем шукав я той Оазис,
Де втратився давно вже лік хвилин,
Де домінуючим став апокаліпс.
Як боляче знати про усе,
Окрім власного стану почуттів.
Це ж серце, а не бісове шосе,
По якому треба за розумінням гнатись.
10
0
424
Сповідь почуттів
Що ти, моє сонце, чи ти спиш,
Чи згадуєш про когось серед ночі?
І чому ти постійно мовчиш?
Про почуття говорити не хочеш?
Не бійся, я - німий.
Шо знаю я, те знає лиш могила.
І скільки б я на тебе не був злий,
Не розповім твої секрети, моя мила.
Твоє слово для мене - ангела пір'я,
І до тебе свої промовляю молитви,
Словами на небі ти пишеш сузір'я,
І ними освітлюєш темнії битви.
Розум і серце - головні вороги,
Ніколи вони разом не будуть.
Та як подивишсь без них навкруги,
То зрозумієш: лиш вони тут боги.
Для мене ж існує одна лиш соната:
Твоїх слів прекрасний потік,
Що готовий слухати я хоч і вік,
І серця відкритая від щастя брама.
8
2
400
Не грайтесь, люди, з сьомою печаттю
Кожного дня маю усмішку я,
Не покидає мене вона ні на мить...
Для людей я з нею в обіймах міцних,
А в реаліях хочу її застрелить.
А все через що? Дурний? Мо, без тями?
Ні, просто серце пішло до людей,
Що своїми пустими каяттями
Викликали абсурду повний апогей.
І з-поміж цих пустих відголосків душі,
Що каяттям хочуть вийти до Бога,
Люди собі ж роблять круті віражі
На шляху прямої життя дороги.
І чому ви просто не можете мовчать?
Вас не лякають сім ангелів помсти?
У Бога в руках уже сьома печать!
І зламати її Бог може просто...
Скільки до успіху вам потрібно кроків,
Щоб нарешті тиснути "початок"?
Але ж з попелу минулих років
Чотири вершники уже повстало...
8
0
339
Життя. Графік. Траур
Чотири стіни. Ручка. Ліхтар.
Бумага. Почерк. Серця нектар.
Слова. Речення. Це що за крики?
Ідея. Муза. У голові грають скрипки.
Все більше крику. Ніж. Кров. Страх.
Совість. Померла. Її нема в реєстрАх.
Сум. Чесноти. Ще більше роботи.
Хвилина. Всі стоють. Час для скорботи.
7
3
493
Доля в монеті: чи "Орел" полетить?
Якби це все було так просто:
Хто вірить, той своє знайде...
Тоді чого люди стрибають з мосту?
Віра у них загубилася де-інде?
І вже щастя не світить тією зорею,
Що колись осіяла тьму.
І зараз залежить все від монети:
Орел - лечу, решка - стою.
Лиш ті, що йдуть,
Мають віру дійти.
Таких не ждуть,
Для таких зачинені світи.
Вони відрізняються лиш тим,
Що діють,
Коли у очах суспільства...
Лиш мрія.
І мрія розбилась в тріски,
Побачивши "Орел" на монеті.
І викинув усіх проблем огризки,
Крім однієї: уже накрили без мене фуршети.
І якась крихітка стукається в серці,
(Цікаво, хто це взагалі така?)
А це той проміть після смерті,
Що служить в якості морського ліхтаря.
___________________
Відповідь до https://www.surgebook.com/ashannia/poem/tak-radisno-sogodni-na-dushi
10
4
495
Напишу...
Напишу я вірш про море,
Про черепашку, сонце, пляж,
Яке життя було б без горя,
Яким світлим був пейзаж.
Напишу про ліс осінній,
Про джерело з-під камінця.
І про розвалені будівлі,
Про початок без кінця...
Напишу про браму часу,
Про пелену століть над нами.
Про материнські карі очі,
І про війну між ворогами...
15
5
440
Люстерце у серці
Серце кличе, пада в жар.
-"Що ви хочете, о мій пан?"
-"Роблю я добро усім навкруги,
Та чого так пагано стало мені?
Чому після кожної руки допомоги
Стає все більше зі мною мороки?
Допоможи, зупини весь цей хаос"
-"Що ж, зробити мені єдине зосталось"...
І тут зачинилася брама до серця,
А у самому центрі висіло люстерце...
І хто б не дивився в його середину,
Цей "хтось" ще ні разу не плюнув у відображену людину.
7
0
454
Кожен портрет має свій фон
Кожен портрет має свій фон:
В когось там величає грифон.
Хтось має нрав до людського:
Зображає там він себе, та малого.
Та є і ті, хто, бравши пастель,
Зображують там пейзаж пустель.
Жовтий, оранжевий, світло-гарячий.
Таке не побачить хіба що незрячий.
Хоча... Чи потрібно бачити те,
Від чого застерігали в Євангеліє?
Пустка в душі - чим же її набити,
З якої ноги туди треба ступити?
Місця багато, часу - вагон,
Але ж таким місцем зовуть полігон.
Вистріли, вибухи тут лише чути,
Та хто творець такої отрути?...
І в самому центрі цього пустиря:
Чорна, піщана душа не жива.
7
7
472
"Бути чи не бути..."
Ех, любов моя не знає меж,
Але не вийде вона за берег серця.
Не знаю, чи любиш ти мене теж,
Та, сподіваюсь, у душу свою відчиниш мені дверці.
Я так довго думав: "Бути чи не бути"...
Ні! О, як хочу тебе я забути...
А може, сказати? Підійти - не мовчати?!
А що, як вона скаже "Ні"?..
9
2
521
Нізвідки в нікуди
Ти чуєш крики ці жіночі,
Ти бачиш акушерські карі очі.
Це початок твій, це путь нізвідки,
І дуже часто веде він в нікуди ..
Це лиш твоя гра на сцені цій життя,
Тут має роль лише твоя Душа.
І після акту кожного із залу чути
"Досить на сцені тобі бути"
Спробуй роздивитись цю особу,
Та нічого не побачиш там, крім злоби.
Хоча, а що ще має лишитись від душі,
Хазяїном котрої одразу є всі ми?
9
0
481
Янголи в білих халатах.
Під враженням від автора
https://surgebook.com/ratel
____________________________
Соловей, що десь літає,
Він чує нас і в темнім гаї.
Прилетить, щось прошепоче,
Й нашу душу залоскоче...
Він приніс нам звістку неприємну,
Про те, що друга в нас не стало ще з того моменту...
Він нагло, без тями і скорботи,
Додав медикам ще більше роботи.
Вони трудилися, зливали й кров, і піт,
Вони боролись за життя людей навіть крізь Смерті гніт!
Та, не у всіх знов серце битись стало,
Й охороняли вони янголами нас(хоч їх і небагато).
То хто ж ці янголи в білих халатах?
Хто з Сотнею стоють в медичних палатах.
9
0
388
Може, все ж?
Не знаю, як сказати тобі ці до болю знайомі 5 літер.
Не знаю, чи почуєш ти, чи знову їх забере вітер.
Що це зі мною, що за дивне в серці тепло?
А це твоя СМС'ка. Тобі-таки не все одно
Чому так важко підійти і сказати?
Чому я постійно мушу мовчати?
Може через те, що боюсь я себе?
Може через те, що люблю я тебе?
Й лише одна тривога постійно в голові...
Прочитати в смс'ці "Не потрібен ти більше мені"...
10
2
416
