Не грайтесь, люди, з сьомою печаттю
Андрій Сидорець
Кожного дня маю усмішку я, Не покидає мене вона ні на мить... Для людей я з нею в обіймах міцних, А в реаліях хочу її застрелить. А все через що? Дурний? Мо, без тями? Ні, просто серце пішло до людей, Що своїми пустими каяттями Викликали абсурду повний апогей. І з-поміж цих пустих відголосків душі, Що каяттям хочуть вийти до Бога, Люди собі ж роблять круті віражі На шляху прямої життя дороги. І чому ви просто не можете мовчать? Вас не лякають сім ангелів помсти? У Бога в руках уже сьома печать! І зламати її Бог може просто... Скільки до успіху вам потрібно кроків, Щоб нарешті тиснути "початок"? Але ж з попелу минулих років Чотири вершники уже повстало...
2018-12-29 21:18:44
7
0
Інші вірші поета
Може, все ж? Сповідь почуттів Кожен портрет має свій фон Нізвідки в нікуди
Інші поети
Mac67
@Mac67
Схожі вірші
Всі
Why?
Лунная Лапа
I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?
61
4
9287
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12418