Оптимізм

Андрій Сидорець

Світ пронизаний іклами ненависті, В кожнім слові ховається злість. Брудне серце купається в зависті, Доброта тут - найгірший гість. Ти копаєш могилу для зрадника, Думаєш, що робиш добро. Але озернись, ховаєш бо праведника. Заплутався вщент: де добро є, де зло. Чи не забагато негативу для людини, Яка в житті що й робить - дарує оптимізм? Ніколи і нікого не кляла, не зводила вона ще до могили. Чи "радість" тут - тотожність до "архаїзм"? Й світло - лиш оптимізм. Що ще, крім нього, несе добро? Повністю він компенсує егоїзм, Котрий б'є серце, наче долото. І що б не готувало тобі життя, Важливо пам'ятати єдині речі: Добром скоєне не прагне каяття, А серцем - не вимагає втечі. Посмішкою пройшовши повз печаль, Побачить можна два лиш серця: Або суцільної злості неконтрольована вуаль, Або, у відповідь, радості безсмертя. Ти живеш вогнем, вогнем "сьогодні", І якщо кохаєш - зсередини палай! Але як відчуваєш холодний стукіт серця, Не спиняйся - посмішкою тепер ти вибухай!

2019-09-11 20:14:14

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Андрій Сидорець

щиро дякую за Вашу критику! Так, я погоджуюсь з цією думкою щодо ритму, але я не маю такий слух, я пишу все від серця, у нього свої поняття ритміки😅

Відповісти

2019-12-11 22:12:47

Подобається

Андрій Сидорець

дякую за такі побажання, спробую дотримуватись єдиного ритму🤗

Відповісти

2019-12-11 22:48:39

Подобається

Інші вірші поета

Доля в монеті: чи "Орел" полетить? Янголи в білих халатах. Сповідь почуттів Життя. Графік. Траур

Інші поети

Yantsya

@jankaa

Mac67

@Mac67

kamilionus_

@kamilionus_

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1168

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

4151