У двері тихенько постукали. Джесіка відвела погляд від вікна й ліниво промовила:
– Заходьте.
До кімнати увійшов стрункий чоловік у діловому костюмі. Він мав темно-каштанове коротке волосся і темні вузькуваті очі, що здавалися трохи примруженими. Його обличчя не видавало жодних емоцій, він видавався повністю серйозно налаштованим на розмову.
– Доброго дня, – ввічливо привіталася Джесіка, натягнувши посмішку. – Чим можу допомогти?
– Вітаю, – його голос був низьким і дещо тихим. – Я завітав до вас з пропозицією.
Чоловік підійшов і сів на крісло біля столу, напроти Джесіки.
– Я слухаю, – мовила жінка.
– Це зовсім не стосується бізнесу. Я до вас завітав за… особистими мотивами. Пропоную Вам співпрацю.
Джесіка насторожилася й оцінююче зміряла його поглядом.
– Спершу, скажіть, хто Ви, – мовила врешті Джесіка.
– Поки що називатимеш мене Волсем, – чоловік одразу перейшов на «ти». – А пропозиція тебе однозначно має зацікавити, адже вона стосується однієї ясновидиці на ймення Гаврилюк Марта.
Джесіка кілька секунд ще похмуро дивилася на нього, а тоді набік посміхнулася й сіла на стілець навпроти чоловіка.
– Що ж, я вислухаю, – промовила вона.
– На рахунок цієї особи наші мотиви співпадають. Тож я думаю, ти не лише уважно вислухаєш мене, а й погодишся на мою пропозицію…
– Побачимо. Все залежить від того, що ти мені запропонуєш.
– Ні-і… все залежить від Долі.
Обличчя чоловіка прикрасила хитра широка посмішка, а очі гарячково зблиснули. Його поведінка уже викликала цікавість, тож Джесіці вже дуже хотілося почути, що ж запропонує ця вельми цікава особа…
***
Марта набрала в груди повітря й гучно видихнула, аби налаштуватися. Тоді набрала номер – з трубки почулися гудки
– Директор Національної дослідницької групи, – пролунав голос. – Слухаю Вас.
– Це Марта Гаврилюк. Телефоную на рахунок Вашої пропозиції… думаю мене це зацікавило.
– Чудово. Тоді домовимося про зустріч…