Голоси
Four_hours/Kara Winter
Та досить, вистачить, перестаньте, чому ви знесилюєте мене? Чи мало я вже настраждалась, чи мало горя світ приніс мині? Лишіть мене, хоча б перестаньте ви на хвильку, затихніть ви вже голоси. Не чую вас я, ну що зробила, в чому провинилась, ви я, так діло в чом. Чому не покидаєте мене, невже не стоїть душа мого житя, і стоїть богу її відати. Але не хочу помирати я, ні не стану, я не буду. Непросто я страждала так, щоб богу так рано душу повернути. Я проживу та іншим допоможу, я почула вас, жити буду!
2023-03-18 13:42:24
2
0
Інші вірші поета
Мрія таєть Символ Щастя Метелик
Інші поети
water IredGkPT7.8
@red_waterGKpT_78
Mrs Monica L
@MrsMonica
Upavshii_Zakat
@Upavshii_Zakat
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3921
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12121