I will be alright/right to find/fight tonight
Four_hours/Kara Winter
Сонце в зеніті, натовп довкола, Поспішають, але вони живі, Та продовжують жити, хоч доля їх квола, Таємниці, мрії, надії й страх, Вони серед нас, у щоденних шляхах. Обережно сплю, не буди мене ти, Не грай у дурня — збережи мої сни. Вечір, місяць, зірки — так красиво, І тут ти єдиний, стоїш нерухомо, Думаєш, чому це саме ти. Ранок. Прокидаєшся від сну парадоксального, Тобі лінь, але ж таке вже життя. Одягай маску, і йди крізь це тягарне, Хоч від неї боляче, але куди без неї? Чи справді вона тобі потрібна? Ніч на мосту, де страх — краса, Відчуваєш кінець, а може й чудеса. Терпіти вже важко, втрату нести, Але як же далі, як жити, як йти? Вони брешуть собі, як день за днем, Живуть, працюють, не втомлені ще. Я втомився, та житиму далі, Зустрінемось знову в ті самі печалі. Світлий спалах — чи зірка летить, Загадай бажання, хай мить оживить.
2024-10-04 18:58:05
0
0
Інші вірші поета
Метелик Щастя Мрія таєть Серце і душа
Інші поети
Cristi Cristi
@cristi_sanchez
Rodrigo Crespo
@rodrigo_crespo
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
15004
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12121