Моє життя несолодке...
Олександр Гусейнов
Моє життя несолодке. За що така кара? Вони кажуть - Облиш! Вони кажуть - Нездара! А я йду вперед пробиваючи стіни Обережно ступаю оминаючи міни Крок за кроком, по східцях, повільно на дах Із вірою в серці, з запалом в очах І скільки разів я впаду - не важливо Головне, щоб піднятись, завжди, були сили!
2021-07-17 17:05:05
22
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Лео Лея
100% правдиві слова! 👍
Відповісти
2021-07-18 05:43:29
1
Олександр Гусейнов
@Лео Лея Так! Дякую)
Відповісти
2021-07-18 07:09:46
1
Микола Мотрюк
Супер.!!
Відповісти
2022-12-12 11:55:06
Подобається
Інші вірші поета
"ВИПУСКНИЙ" Той, кого страшить любов СПОВІДЬ ВАМПІРА ТРАТАТАМ
Інші поети
Наталі
@thumbelina_natali
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
127
26
4094
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10897