***
    Еліс завжди була життєрадісною жінкою яка не бачила перешкоди,щоб радіти життю які б  погані повороти не ставали на шляху.Тим же заохочувала своїх дітей.
   Але навіть в такої людини є слабкі місця,що ведуть у тьму.
Вона ніколи не бачила своїх батьків,бо втратила їх ще будучи
в колисці.Вихованням займалися
сім'я брата матері.Вони дали все,крім тої любові на яку чекала
і молила замість подарунків на день народження.
  Коли жінка возьмила на руки крихітну Елізабет,то сказала собі,що виховає розумну,талановиту,добру,сильну
жінку,яка пізнає світ із її материнською любов'ю.
  В неї не було братів чи сестер,
рідних чи двоюрідних,якби цього
хотіла.Брат люблячого чоловіка
став її братом,а його дружина –
сестрою,але навряд чи вона мріяла про таку сестру.
  Хвороба доньки сильно вдарила
по стану Еліс,але свій біль вона
не показувала нікому.
  Третій день,а Елізабет ставало гірше,вимовити навіть одне слово було важко.Вона побігла по
теплу воду,а із донькою
залишила Еллу,коли повернулась,то одразу не зайшла,бо через щілину побачила
єхидну усміжку названої сестри.
Це привело в шок,але влаштовувати скандал не було сил,тому вона вдала,що нічого не сталось.
  Поставивши піднос на тумбу,підійшла до хворої.Тіло
дівчини було бліде і нерухоме,
а коли торкнулась,то відчула страшний холод.
  Скільки не переконувала себе,що це не правда,що її зіронька,мила дівчинка не пізнавша світ – жива,
але це  була омана.
   Кожний день минав довго і важко.Кожен міліметр будинку
нагадував про неї.В голові крутилося посмішка,волоси,очі,тендітний впевнений голос.
   Серце збивалось у шалений ритм,
бистрі течії сліз не закінчувались,
а ридання були тихими та поривчастими.
 
   По кімнаті потопали чотири ніжки.Лагідні слова озвучені
її милими близнятами,зігрівали
ранене сердечко.
  Дві темноволосі голівки,чотири
карі оченята та теплі рученята.
Дуже схожі не тільки одне на одного,а й на Адама,тієї людини,що покорила з першої зустрічі розсудливостю,наполегливістю і
добротою.В його обіймах вона
відчувала себе в безпеці,в його
очах читала любов,в його словах
підтримку.Саме він зародив в її
серці кохання.
   Вперше за такий довгий час
на обличчі жінки знову засяяла
усмішка.
 
  Ліжко в якому засинало сонечко,
стіл за яким воно вчилося,мольберт на якому втілювало свій талант,–
близьке до болю.
  Кілька баночок кольорової
фарби,а між ними конверт.
По почерку видно,що писала
неспіша Елізабет.В ньому вона
попрохала своїх батьків кремувати
її тіло.Якщо це остання воля дитини,то мати  виконуванає її та й батько не заперечуватиме проханню старшої доньки.
  На цьому процесі жінка не змогла бути,бо живі рани не загоїлися,але
попіл посіяла по кімнаті,як просила та.Більше ніхто не смітиме зайти в місце спокою
цієї молодої людини,тому замку
там висіти,щоб не порушувати мертвого сну.
   Ніхто б не посмів,крім,звісно ж,
Елли.Одного сонячного дня
вона спробувала увійти до кімнати,але їй на заваді стала
Еліс.В той момент та висказала все,що припускала про маску
дружини брата чоловіка.У відповідь ніяких заперечень,
шкодувань,лише насмішка над
нею і її сім'ю,а потім  гострий біль в грудях і тьма.
 
                             ***