Глава 17
—Ні,тобі невдасться втекти
від відповіді,–ствердила вона,
перегородивши дорогу хлопцю.
Ще такою впевненою вона себе
ніколи не відчувала,але події
що стаються неможуть залишитися осторонь і без відповіді.–Чого ти загадками говориш?
То врятуй когось,то мені не варто згадувати,що мене збив автомобіль.Боїшся,що водія
посадять?Чого ти взагалі такий
спокійний?!Скажи вже щось...–
він перехопив її наслові міцно
торкнувшись губ своїми.
Перед її очима пролетіли
всі подорожі замком від самого
початку до кінця:страшно,захопливо, сумно і небезпечно.Кому б не розповів,ніхто не повірив би.
Наперший погляд повна маячня
притаманна багатій уяві підсвідомості.Тільки,
про це знає Керем–цілковито
жива істота якому вона нічого
не розповідала,та й взагалі,цього
не знала до моменту з поцілунком.
А також замок схожий на
малюнку сестри,що в свою чергу
може підтверджувати існування,але
це все лише непідтверджені
здогадки.
Хеллі поверталася додому
разом із своєю подругою,яка, очевидно,була чимось налякана,бо
часто оглядалася і очима хотіла
когось зловити позаду себе.
—Фросі все в порядку?–спитала
вона зупинивши її,коли та
знову обернулась.
—Якщо чесно мені здається
за нами хтось слідкує.
—Невже?–промовила вона
оглянувшись і нічого не виявивши
підозрілого повернулася до подруги,
що в той момент трусилися
чи то від холоду,чи то від страху.–
Нікого немає.Може ти простудилися.Так трасеся.
—Та ні я...–невстигла договорити
подруга,як знепритомніла
і впала на неї.
—Фросі,–тремтячим голосом
трепетала Хеллі,допоки її тіло
неповажчало і в очах непотемніло.
Вона приземлилась поруч.Відчула холод землі,
теплу руку і більш нічого крім...
До знепритомнілих тіл
двох дівчат наблизилась примара
в білій сукні,чорним волоссям
та з намистом на шиї.Вона
стояла над ними та розглядала,
а за тим,коли виринали перші
промені сонця,розвіялася в повітрі.
від відповіді,–ствердила вона,
перегородивши дорогу хлопцю.
Ще такою впевненою вона себе
ніколи не відчувала,але події
що стаються неможуть залишитися осторонь і без відповіді.–Чого ти загадками говориш?
То врятуй когось,то мені не варто згадувати,що мене збив автомобіль.Боїшся,що водія
посадять?Чого ти взагалі такий
спокійний?!Скажи вже щось...–
він перехопив її наслові міцно
торкнувшись губ своїми.
Перед її очима пролетіли
всі подорожі замком від самого
початку до кінця:страшно,захопливо, сумно і небезпечно.Кому б не розповів,ніхто не повірив би.
Наперший погляд повна маячня
притаманна багатій уяві підсвідомості.Тільки,
про це знає Керем–цілковито
жива істота якому вона нічого
не розповідала,та й взагалі,цього
не знала до моменту з поцілунком.
А також замок схожий на
малюнку сестри,що в свою чергу
може підтверджувати існування,але
це все лише непідтверджені
здогадки.
Хеллі поверталася додому
разом із своєю подругою,яка, очевидно,була чимось налякана,бо
часто оглядалася і очима хотіла
когось зловити позаду себе.
—Фросі все в порядку?–спитала
вона зупинивши її,коли та
знову обернулась.
—Якщо чесно мені здається
за нами хтось слідкує.
—Невже?–промовила вона
оглянувшись і нічого не виявивши
підозрілого повернулася до подруги,
що в той момент трусилися
чи то від холоду,чи то від страху.–
Нікого немає.Може ти простудилися.Так трасеся.
—Та ні я...–невстигла договорити
подруга,як знепритомніла
і впала на неї.
—Фросі,–тремтячим голосом
трепетала Хеллі,допоки її тіло
неповажчало і в очах непотемніло.
Вона приземлилась поруч.Відчула холод землі,
теплу руку і більш нічого крім...
До знепритомнілих тіл
двох дівчат наблизилась примара
в білій сукні,чорним волоссям
та з намистом на шиї.Вона
стояла над ними та розглядала,
а за тим,коли виринали перші
промені сонця,розвіялася в повітрі.
Коментарі