***
   Вона опинилася в замку.Там було
темно,нетак як раніше.Сильно гриміло і блискало.У вітальні
було темніше ніж у холі, мабуть,
тому що туда непотряпляло
світло з надвору.Вона добре пам'ятає як за такої ж погоди
зустріла брата Адама Мілера
Джорджа.На фотографії він виглядав меншим чим насправді є:
високий,широкоплечий,трохи
горбатий і лисина на голові,велике
пальто та чоботи.
    Позаду неї після ще одного грому
постав той чоловік.Він простягнув руку до плеча Хеллі,але
торкнутись не встиг.За її руку хтось схопився і потягнув з кімнати.
   Він міцно тримав  і тягнув
до кухні.Вона не опиралася;надто
швидко це все сталося,щоб отямитися і щось зрозуміти.
   Кухня нітрохи не змінилася;
повсюду пил та павутиння,іржавілий кран і
картина.Вона її небачила чи може
непомітила коли була тут.
На картині зображено галявину і
будинок.
Надиво знайомого...
  —Нарешті я тебе знайшла,–радісно із полегшенням
заговорила її подруга.
—Ти як тут? О..Опинилася?!–немогла повірити в це вона й міцно обняла подругу.
—Незнаю і часу зрозуміти хоть
щось немає.Нам потрібно вибиратися звідси.
—Ні.
—Що?
—Ми не...–в горлі наче застягло
щось і вимовити останнє слово було важко.Хеллі глянула на свою
подругу,але сказати їй в очі не могла,тому опустила і продовжила:–невибиримося.
—Ти що Хеллі?!Нам додому потрібно.Батьки чекають.
—Ні,нечекають.
—Я тебе не розумію?
—Ми вже померли.Наші душі
ув'язнені тут.І нам ніколи звідси невибратися.
   Від почутих слів Фросі не могла
ворушитись.Довго дивилась на
подругу,а потім зробила кілька
кроків назад.Вона схопила за
ручку шкафчика витягла його
назовні;ложки,ножі,вилки–
з срібла.Неважко зрозуміти,що
хоче зробити подруга,–пепевірити
чи справді вони померли,і духи.
   Металеве лезо пройшлося по
блідій долоні,а звідти пролилася
кров і миттю рана зажила.
—Неболяче,–мовила вона й впала.
По щоках потекли сльози.
Зрозуміти,що ти вже померла важко, боляче,хоча це й не фізична біль.Таке саме відчувала й Хеллі.
Це було як сон.Вона лежала
на білому ліжку,а поряд сиділа
мама і сестри.Вони сильно плакали.Коли та подивилась
на лікаря і той похитав головою,
то зрозуміла,що це кінець.Кінець
її життєвого шляху.
   Хеллі вмостилась біля розчавленої від звістки дівчини,погладила
по голові,обняла.Вона вже змирилася із цим,а от її подруга ні.
                   
                           ***
     Вони оглянули клас;нічого
підозрілого небуло.
   В приміщенні було спекотно,тому Хеллі відкрила вікно і зазирнула надвір.
   Тишина.
  Вона нагадала їй про те життя
чи існування,в замку.Там теж
тихо,аж занадто як для дому
духів.Емоції переповнили її.
   Фросі помітила,але підійти ненаважилась.Зараз її подруга повинна побути
сама,подумати,розслабитись.
—Ти чуєш свист?–запитала,
стоячи біля стіни,на тому самому місці,де стояла примара
на відео.–Там є щось.
—Так є,–погодилась Хеллі прислухаючись до свисту,
заодно розмірковуючи.–
Біля нас хіба не фізичний клас?
—Ходімо,–ствердила Фросі і метнулася до дверей,коридору,
охороною будки,а далі до дверей
фізичного класу.
—В будці є ключ від фізичного?
—Так, є.Тільки про це ніхто не знає.І ти мовчи.Непотрібно,щоб
хтось дізнався,а то чутки розмножуються і їх там вже не буде.
   За дверима темно.Свисту не чути.
Вони увійшли, ввімкнули світло,
пройшлися по класу.Свист зник.
Увагу Хеллі звернув прилад на
столі вчителя увімкнутий у разетку.
   Квадратна форма з червоною
кнопкою посередині та червоною
стрілкою на фоні овальної лінії;
поділялась лінія на три рівні
частини:синя,жовта, червона.
—Радіаційний прилад?
—Ні.Радіаційний показує цифри,
а це із стрілкою,–сказала Фросі
непомітно підійшовши до неї.–
Можливо,вимірувач тиску.
—Щось не те.
—Чому?
—Він включений,сигналізація
не спрацювала.Відчуття наче
ми тут не самі.
  —Справді?–протягнула Фросі,
щоб налякати подругу після
недовгої мовчанки.–Я можу
повірити в духів,але не в те,
що ти можеш повірити в шосте
чуття,коли ти реалістка.
Прилад могли забути вимкнути,адже вчителі бувають
в школі навіть влітку,а сигналізація поламатися.
—Маєш рацію.Дух був біля стіни,
а це,з моєї точки зору,навпроти
підсобки.Як нам потрапити в
те місце?
—Замок міцний та й ламати
нічим...
    Ручка дверей нахилилпся і
змученим стогоном відкрились
двері.
      Дівчата зігнулися.Хто там би
не був,но побачити йому їх
не варто,навсяк випадок. Їх охопив страх,але не настільки,щоб позбутись тверезого розуму.
    Через ущілину між
двома столами Хеллі побачила
чоловічу постать в чорному
костюмі.Він стояв далеко
від подруг,тому замітити
не міг,в цьому вона була певна.
Коли той підходив із іншої сторони
стола,вона повела подругу навшпиньках впротилежну.
Вони були з іншого боку і
почули брязкіт ключів,скрип,
тугий звук ходьби(підсобку
залили бетоном на осінніх
канікул,тому вона легко могла
розпізнати звук).
    Це шанс вибратися звідси.
Яким поспішливо скористувалися
подруги й покрокували до
виходу.У дверей Хеллі заглянула
в підсобку одним оком,а там
на парті побачила купу кісток
чистих і запилених.
   Він побаченого її чуть незнудило,
але вона втрималася і почаламкала за подругою,яка встигла далеченько відійти.