Хеллі дивилась на мокру від дощу
колишню площадку,яка тепер стояла пусткою.
—З часом все змінюється.Потрібно жити далі,–сказав хтось позаду.
  Спершу чим до неї дійшли слова,
вона встигла сказати це погане
слово "Прощавай" місцю,яке слугувало їй духовним прихистком.
   Дівчина глянула на знайомого
чоловіка, і пішла.
—Ти обіцяла,що розповіш мені
про моїх давніх предків.
Що з ними сталося?
—Незараз.
—Проблема невирішиться,якщо
тікати від неї.
—Що ви можете знати,коли
навіть неуявляєте через що я пройшла,–випалила.
—Незнаю.Ти права.Але лише
ти мені можеш допомогти.
Прошу подумай не про мене.
А про мого сина.Він може залишитися сиротою...–
вслід їй сказав він.
   Слова Адама виражені щиро
і переконливо.Любов батька найпрекрасніша.Нажаль їй
непошастило відчути цього
відчуття на собі,бо коли вона
шестилітня дізналась про смерть,
то нічого не відчула.І до цього
часу навіть незгадувала його.
  Вона.Але не її сестри, мама,бабуся, дідусь;в тих майже кожний день лилися сльози,а потім туга мучила.Чому ж в
неї так небуло?Невже якась особлива?Доля постаралася?
Щось важливе чекає на неї
в майбутньому?Що тоді?
 
   —Мені потрібно повернутися
туда,–сказала вона собі відринувши із море думок,лежачи
на матраці на горищі.
   Пробіглася по кімнаті зодягаючись,повідомила мати,що
йде,начебто прогулятися,і вже
доходила до лісу.
  Ціль виправдовує методи.
В її випадку,ціль–знайти ту кімнату із труною,а метод–
піти серед вечора в самотній замок,де жили привиди,навколо
якого ліс,куда бояться ступати
місцеві.
 
   Швидким кроком вона дісталася
до дому Мілерів.Ворота проросли
тереном,подвір'я заметало листям,
а деякі вікна затуляли гілки мертвих дерев,що свистіли при
вітрі,що зараз посилився.
  Двері страшно зарипіли від
столітньої старості.Трохи посипалась пиль на поріг.
   Хеллі чихнула.Повсюду стояв товстий пил,через що ступивши
залишалися сліди;пару вже було
видно від минуло приходу її
та Адама.
   Затуливши рот і ніс хустинкою,
яку взяла у Тар із милими візерунками,зупинилась в холі.
Велику люстру прикрашало
різноманітне павутиння авторами
якого стали маленькі,великі  павуки.Сходи.Перший коридор.
Другий коридор.Кімната в кінці коридору.
  В цій частині гілки дерева геть
розтрощили вікно і падали на ліжко,а на кількох уламках скла
виблискувало світло вечірнього
променя сонця.
  Хеллі присіла і глянула на шкаф.
Дверцята були ледь відкритими,
і звідти визирала темрява.
Відкрила.Одяг.
   Сорочки,штани,піджаки в розмір
її однокласника,а він худий,середнього росту,і прудкий
як  в переносному так і в прямому значенні.
  Сьогодні вона не пішла в школу,
але навіть якби й пішла,то б
неприйняла жодну пропозицію
від нього.Якщо так склалось,
немає сенсу щось змінювати.
   Цей стиль не для нього;
назвав би це мотлохом,якому пора на вогнище.А вона у відповідь сказала,що це йому варто на вогнище разом із своїми нікому непотрібними думками.Вони ще
погризлися і залишилися при своїй
думці.
  Виваливши все напідлогу вона
почала шукати вхід у те підземелля.Але нічого не вийшло.
Прибравши за собою спустилась до холу.
  Там вона ще раз глянула в сторону вітальні і пішла.
Дорога неблизька,але впевнена,
що встигне до глибокої ночі
дістатися дому.
   В лісі тихо стояла ніч.Кілька разів
вона звертала дорогу,бо наче щось бачила поміж широких дерев,але
там нікого і нічого небуло.
  Оглянувшись Хеллі вирішила  більше непіддаватись цим маренням.Повернулась до протоптаного шляху,але так і
незмогла дістатись до центральної
дороги,хоча,на її думку,вже давно
мала б просуватися повз освітлені будинки.
   З кожних сторін пустував темний,холодний, густий ліс.Тепер вона точно була впевнена,що заблудилася.
  В неї два варіанти:залишитися на місці до світанку,а тоді шукати виходу чи хоча б на людей,яким надумається піти в гриби,або
повертатися назад і знайти
вірну дорогу не зважаючи,що
серед темряви це майже не можливо.
   Якщо мама не заснула,то
вже надзвлнює всім друзям,а отже
Бренді та Фросі.Але після важкого
робочого дня нереально свідомо
не спати в такий час.Сестри її нездадуть,вигадають історію,
в цьому можна не сумніватися.
Отже залягти біля якогось дерева і
молитися,щоб непішов дощ єдиний логічний вихід.
   Холод нетакий страшний в
спортивних штанах,худі та
вітровці.А от жителі цієї місцини
так.Хеллі пригадавши всіх тварин,
що можуть тут жити,розглянула
і вигадала кілька фігур,що утворюють зірки;прислухалась до
звуків навколо,що складали
голос сови,шелест листя,білки,
якій захотілось розім'яти лапки,
скачучи через кожну гілку пораз
пробігаючи повз неї,–засипала.