- Ось і закінчився один з основних етапів нашого життя – пройдено дванадцятирічну середню школу, - говорив Гаррі на нашому випускному вечорі з трибуни шкільного актового залу. – За роки в цих стінах ми відчули і радість, і смуток, і надії, і розчарування. Зараз настав час розходитись по різних куточках світу, де кожен  знайде своє призначення. І в яку б галузь ми не пішли, будь це культура чи космонавтика, я вірю в успіх кожного.
Гаррі однозначно має талант до ораторства. Може, саме тому його промова тривала цілих 15 хвилин, хоча навіть директор вклався в 5. Та попри все, найдовшою була промова моєї матері, яка виступила і від імені голови батьківського комітету, і від імені вчительки літератури СС.
- Дякуємо, Аліно Миколаївно, за такі щирі побажання, - продовжували свято стомлені ведучі. – Думаємо, що випускникам час відійти від офіційної частини та трішки розслабитися по-молодіжному. Що ж, тепер ви вже не діти, але ще й не дорослі, тому не варто занадто захоплюватись алкоголем.
Усі гучно й радісно закричали. Саме на такій ноті закінчився мій випускний. Звісно ж, потім ми всім класом з тринадцяти чоловік пішли святкувати в місцеву забігайлівку, де офіціоз перейшов у звичайнісінький п’яний безлад, що подекуди нагадував свинство.
На самому піку святкування, коли надворі вже стемніло, я та Гаррі покинули веселу компанію й пішли по домівках. Чорт, я ж забула його описати. Якщо мені зітруть пам’ять, то я навіть не знатиму хто він і як виглядав, а це потрібно хоча б уявляти. Що ж, Гаррі – середнього росту, розумний, з рудуватим волоссям, зеленими очима та дивним смаком у одязі хлопець. Чому його одяг дивний? Він немов не з нашого часу, навіть не з часів створення Сполученого Світу. Я бачила фото моєї матері, ще в часи її молодості, перед піком глобального потепління, коли на дворі не було настільки жарко – подібним одягом користувались тоді більшість підлітків.
Я писала, що він розумний, але не розповіла наскільки. Гаррі завжди був кращим учнем у нашому класі, завжди знаходив більше інформації, ніж того вимагає програма, завжди хотів пізнати і побачити більше, ніж того йому могли дати сільські вчителі. Фінальні екзамени СС показали, що Гарі входить до п’ятірки найосвіченіших випускників цього навчального року. Усі пророкували йому шикарну наукову або політичну кар’єру. Тільки нещодавно мені стало помітно, що він не тільки розумний, а й красивий.
Отож, Гаррі проводив мене додому. На початку вулиці він зупинився і пильно подивився мені в очі.
- Ти чого? – здивовано запитала я.
- Слухай, Олеся, ми ж усе життя знайомі, два місяці зустрічаємось, бачимо одне одного наскрізь, - нерішуче мовив хлопчина.
- Ну і?
- Не знаю, як сказати…
- Кажи так, як є.
- Гаразд. У тебе колись було бажання дізнатись, чому людські імена можна розділити на американські, чи європейські, чи ще якісь там?
Це питання завело мене в глухий кут. Чесно кажучи, не цього я очікувала під час випускного вечора.
- Не зрозуміла… Як це розділити? Чим же імена тобі різні?
- Ну як же… От порівняй: «Олеся» і «Гаррі». «Олеся» більш поширене в Європі, а от «Гаррі» частіше зустрічається на Американському континенті. Так само імена «Лі» та «По» більш поширені в районах Азії, ніж в Африці.
- Ну, припустимо, ти правий. Що ж з того?
- А це вже доказ того, що кожен континент мав свою культуру, традиції, навіть властиві собі імена людей, але ми це все втратили, - Гаррі взяв мене за руку й подивився ще пильніше. – Будь ласка, скажи, що ти теж про це задумуєшся, а я не схожу з розуму!
Як же я розгубилася! Так, іноді я думала про те, як жили люди до створення СС, але обговорювати це з кимось було б по-дурному, бо ж якщо нам добре зараз, то навіщо уявляти  інші світи?
- Припустимо, іноді задумуюсь, - пошепки мовила я, а потім так само додала: - Гаррі, до чого ти ведеш?
- Від нас приховують те, що було до об’єднання країн в СС. Ти не задумувалась, навіщо це? Чому ми не знаємо, яка країна раніше знаходилась тут? Чому коли ми на літературі вивчали Льюїса Керола, то не почули й згадки про його походження та політичні погляди? Чому історія обривається між неолітичною еволюцією та створенням Сполученого Світу?
- Е, ні-ні, стій, постривай… Забагато питань, - я взялася за голову, намагаючись звести думки до купи. – Не можу повірити. Гаррі, невже ти задумуєш бунт? І заради таких, як ти, загинув мій батько?!
Забравши свою руку, я розвернулася й швидко пішла в сторону мого будинку.
- Що? Ні-ні-ні, не так! Ти не так зрозуміла, Лесю, - він розмахував руками, намагаючись довести до мене основний напрямок своїх думок. – Я зовсім не про це. Мені подобається жити в СС, але я не бачу сенсу приховувати від нас минуле, адже ми мали б вчитися на тих помилках, яке колись допустило людство!
- Помилки? – я зупинилась, повернулась обличчям до Гаррі та не втримала свою злість. – Помилкою було окреме існування, ізоляція кордонами, релігії, війни та решта дурниць, якими займались люди до нашого світу! Думаєш, одяг з минулої ери робить тебе крутішим? Думаєш, ти такий розумний, мусиш все знати, так? СС створили заради миру, заради рівності, заради того, щоб, чорт візьми, було неважливо, звідки походить твоє ім’я! Усе це приховують від нас не просто так, а для того, щоб такі розумники, як ти, не захотіли підняти нову революцію, не зневажили б смерті трьохсот тисяч людей, не привели до загибелі все населення Землі через свої плани та погляди!
- Заспокойся! Скільки в біса ти можеш це повторювати? – на мить на його обличчі промайнула злість, але Гаррі швидко опанував себе, а тоді обійняв мене, хоч я й пручалась. – Заспокойся, будь ласка. Я ж не збираюсь зчиняти бунт. Мені просто цікаво, чому від нас приховують минуле, адже цілком можливо, що колись влада почне відбирати в нас теперішнє і майбутнє. Цікавість цікавістю, а спогади про тебе мені дорожчі.
Гаррі поцілував мене в чоло і в цей момент у будинку поряд з нами ввімкнулося світло.
- Вибач, мені час додому. Мама хвилюватиметься.
- Не обманюй, я ж прекрасно знаю твою маму, - спокійно промовив Гаррі. – Вона сама відпустила тебе гуляти допізна, сьогодні ж наш випускний.
- І що? Вона все одно за мене переживатиме, - я намагалась знайти відмовку, щоб швидше закінчити прогулянку, яка явно не ввійде в список кращих за останні місяці.
- Ти образилась?
- Ні. Просто дай мені повернутися додому раніше, ніж вимкнуть світло.
- Гаразд, усе одно вибач.
Коли я увійшла до будинку, мама вже спала. Мені ж сон сьогодні не загрожував, тож рівно опівночі ще заварювала собі чай і прийняла тверде рішення зустріти світанок на балконі. Після дванадцятої години світло по всьому районі зникло (його щоночі вимикають заради економії електроенергії в невеликих населених пунктах, по яких не проходять освітлювані автостради) і я побачила, як, підсвічуючи дорогу кишеньковими ліхтариками, розійшлися по домівках решта випускників. Незважаючи на випускний, усі вони притримаються правила, яке торочили роками батьки і вчителі: ніч у нас для того, щоб спати, а день – щоб жити.