Вірші
.....
Ти мене кохай, будь ласка, кохай
Ніжно обіймай і не відпускай
Я - твоя душа, я - любов твоя
Де б ми не були, в нас одна зоря
Слухай, а нам двом вдасться геть усе
І нехай цей вітер любов несе
Й гріють нас думки про майбутнє "щось"
Дав би Бог, аби воно хоч збулось
6
0
384
Ти в багні
Поплач, якщо легше стане
Хоч зараз не перестане
Пекти в твоїх грудях вогнем
Кохання... Хай так назовем
Бо ти через рік все відкинеш
І в нове життя поринеш
Хоча, знаєш, мабуть, ні
Ти навіки у цьому багні....
5
0
310
Дочекайся...
Ти цілуєш мої губи.
Обіймаєш ніжно плечі
Ми з тобою довго будем
Проводжати літній вечір
Будемо пісень співати
Я тремтітиму від щастя
А ти будеш посміхатися
Й шепотіти: "Дочекайся..."
9
4
391
Жара.
Жара, я не хочу писати ,
Ти ж мучиш мене кожен день,
В обідню перерву - пахати,
І зовсім не бачить людей.
Всі вдома, а я - на городі ,
Копаю той клятий часник ,
Хоть якось і не по погоді ,
Та кожен до того вже звик .
Замучиш собою, собака!
Й болотом від довгих дощів,
Вже скоро будем торгувати,
На ринку тупих комарів.
Ніколи в житті не писала нічого тупішого, але завжди треба з чогось починати.
1
0
610
Давай...
Давай поїдемо кудись подалі,
Тай відшукаємо нові дороги?
Бо ми занадто вже домашні стали,
Не оббиваємо чужих порогів.
Давай ми будем посміхась щиро,
І цілувати ці далекі зорі?
Щоб кожен зміг ловити нашу хвилю,
Давай не будем хвилювати море?
Давай обіймами зкріпляти друзів,
Вони щоб ближчими в душі здавались,
Давай посіємо кохання в лузі,
Аби зітхання нам не забувались.
Давай дорогою пісень співати,
І щиро радість дарувати людям,
Давай добром всі справи завершати,
Давай для всіх початком щастя будем?
7
0
662
Темрява віршів
Я зникаю у темряві твоїх віршів,
У роках, що ховають рядки,
Не відчую ніколи я, мабуть, зліших,
Бо такі лиш писатимеш ти.
Кожна буква кидає із чОвна в чОвен,
Розколихує дух у вітрах,
А навкруг тільки темної хвилі гомін,
І загублений слід на стежках.
9
0
451
#16
Шумить вода, шепочуть зорі,
Все це- піщинки мої долі,
Які зростуть в велику вежу,
А я, тихцем за цим простежу.
Я проведу думками рай,
Який у снах несе в той край,
Де я, легеньким рухом рук,
Малюю вітру новий рух.
Цвіркун, що наче з аду біс,
Мені спокійну пісню ніс,
Хоч наче сам - зірок зола,
Та щастя зміг подать сповна.
4
0
491
Пісня без мелодії
Заспівала пташечка пісеньку сумну,
Про свою матусеньку, про свою стару.
Залилася піснею, як водою рів,
Ой, неслася пісенька з гір аж до полів.
П-в
Пташко, пташко милая, сизиє крило!
Ніде так вже не буде, як з нею було,
Ой, лети, співучая, аж за небокрай,
Там про мати рідную світу заспівай!
Ой, струнка красунечко, голос хай бринить,
А струнка берізонька тихо гомонить,
Хай заплачуть всі гаї - думка про святе,
Лине тихо мамине слово золоте .
(Десь в глибині моєї душі все ж таки грає якась протяжна мелодія)
4
0
392
Пісня без мелодії
Чи віриш ти в те, що ще все може бути??
Що казка існує у нашім житті.
Що серце не просто не може забути,
Не просто так просить, благає не йти.
(П-в)
А я - твоє море,
Що ніч в собі топить,
А ти- мій вогонь,
Врятувавший її.
Я- кров, що із ран твоїх не кровоточить,
Ти- мрія не давша заснути мені..
Мабуть, ми з тобою занадто вже різні,
Якщо не втримали життя, що на двох,
І кажуть, що все повертати вже пізно,
Та хочу я місяця й спільних зірок.
А я - твоє море,
Що ніч в собі топить,
А ти- мій вогонь,
Врятувавший її.
Я- кров, що із ран твоїх не кровоточить,
Ти- мрія не давша заснути мені..
А танго нічне нехай голову крутить,
І голос цілує лиш ніжні вуста,
Я прошу тебе лиш мене не забути,
Повірити в те, що є казка в серцях.
5
2
416
2
Цей світ для нього лиш одного,
Де ні душа не потрібна,ні голос,
Він плащ би взяв із собою в дорогу,
Та пес без нього і він вже без нього.
Гітару в небо, що сліпить очі,
І птаха в руку, що вип'є кров,
Він лиш одного... Він волі хоче,
Такої волі, в якій любов.
Тепла від сонця давно не треба,
І від кохання не треба сліз,
Сповна він випив отрути з неба,
Тепер для нього одного світ.
3
0
493
1
Я впізнаю тебе серед тисячі лиць,
І тихенько, крізь світ, побіжу,
І нехай вже позаду мільйону столиць,
А я в полі тебе обійму.
Обійму і заплачу від щастя свого,
Мабуть, більшість йому навіть заздрять,
А мені вже давно на них всіх все одно,
І на те, що вони мені скажуть.
Я, мій милий, єдиний, тобою живу,
І в повітрі ловлю твої нотки,
Я для тебе співаю і стрічку нову,
Запишу у своєму блокноті.
Ти малюєш мій сон із мільйону казок,
У якому такі різні барви!
Ти даруєш мені той рожевий бузок,
А із ним, мов мереживо, чари.
Від обійм, поцілунків твоїх я горю,
Мов метелик над вогнищем синім,
Боже мій, якби знав, як тебе я люблю,
Якби знав, як без тебе я гину.
4
2
485
Доля
Вечір був занадто холодним,
І зірки, як завжди, не гріли,
Геть собака не бігав жодний,
Лиш надії у серці горіли.
Він сидів під шуруючим снігом,
Лапи мерзли, боліли, німіли,
Цього пса не кормили хлібом,
А лиш били, гонили й гнобили.
Біль так пік душу пса глибоку,
А мороз діставався серця,
Він прокляв ту свою одиноку,
Долю, що і життям не зветься.
Сніг скрипів, хтось ішов провулком,
Тут дійшов... Зупинились ноги,
Обережно простяг мерзлу руку,
А собака просив допомоги.
Голос тихо задав питання:
"Чи підеш ти до мене жити?
Одинокий- моє призвання,
А я хтів би з будь-ким говорити.
Хоч колись і було в мене щастя-
Два синочка і мила дружина,
Та я сам над цим всім познущався,
Я надовго самих їх покинув.
Потім Бог мого сина покликав,
Відірвав, як від серця шматок,
І життя тепер- чорная прірва,
Бо покинув мене мій синок.
Кожен вечір дзвоню я сину,
Бог якого мені залишив ,
І благаю, аби не покинув,
Бо я більше без нього б не жив."
Чоловік трохи нижче присівши,
Ледь помітну сльозу пустив,
А собака заплакав тихіше,
Заскулів і його зрозумів.
Притуливши до себе собаку,
І піднявши на схудлих руках,
Чоловік тихо йшов на захід,
Де ніколи й ніхто не чекав.
Пес болюче прийняв долю друга,
Кожен вечір його вітав,
Чоловік забував слово "туга",
Хоч колись з ним вставав й засинав.
7
2
782
Тихий шелест вітрил душі
Я відчуваю тебе, відчуваю,
Я відчуваю тебе, як повітря,
Мені так мало тебе, так мало,
Як крилам голуба мало вітру.
Моє кохання, мов міцність кави,
Так сильно губить сердець биття,
Я так кохаю, я до безтями,
Хотіла б бути навік твоя.
Я так кохаю тебе, кохаю,
Я вже не знаю того життя,
В якому поруч тебе немає,
В якому я лиш одна... Сама.
А я ревную тебе, коханий,
До друзів, вітру і до ночей,
Які без мене ти ледве п'яний,
Провів, не змігши зімкнуть очей.
Сумую, милий, я так сумую,
Як море синє по небесам,
Я слід на тілі своїм цілую,
Який колись залишив ти сам.
Ти чуєш, сонце? Про тебе вірші,
Мої блокноти змалюють всі,
А я у серці своїм залишу,
Той тихий шелест вітрил душі.
4
0
703
Мій вороне
Вороне сильний, вільний ти птах!
Крилом ти малюєш по різних світах,
Та носиш у серці кохання палке,
Яке так лоскоче життя гомінке.
Ой, вороне сильний, ти хмари гони,
В той світ, де все ж знайдуть над містом вогні,
І так запалають, аж небо зпалять,
Кохання пізнають і ночі присплять.
Носи над потоками зір кораблі,
Нехай вони тонуть у них на зорі,
І в темряві любляться хмари м'які,
Твори їхні казки в повільнім вогні.
Мій пташенько любий, лети ти туди,
Де крига не тане вже довгі віки,
Кохану, омріяну зірку свою,
Ховай там під кригу, у вічнім раю.
Мій вороне вільний, ти хмари гони,
В той світ, де всі знайдуть над містом вогні,
Запалюй все нові і нові життя,
І зорі у небі- нові почуття.
5
0
777
Дистрофія гаманця
"Ми лікуєм і рятуєм,
Дистрофію гаманця,
Бідність дискваліфікуєм",
-Всі кричали тут і там.
"Зичте гроші під відсотки,
Під великі- майте толк,
Видеріть останню сотку,
Бо то ваше, бо то борг.
Не зважайте, недолюди,
На дитячий сильний плач,
Бийте дужче, бийте в груди,
Вибива сухий калач.
Він його купив за гроші,
Що узяв тоді у вас,
А іще он ті галоші,
Що вже збряклися у квач.
Видерайте й забирайте,
Все останнє від душі,
За людей не переймайтесь,
А лікуйте гаманці",
-Всі кричали, всі гарлали,
Краще б душі лікували,
Аніж гаманці кормили,
А у серце зло селили.
4
0
529
Залиш
Я не можу тебе любити,
Зрозумій та залиш мене,
Моє серце вже не скорити,
Воно любить щось інше, живе.
Ти повітря холодне ковтаєш,
А я казки прагну в житті,
Милий мій, ти і сам не знаєш,
Що не зможеш створити її.
Я жива. Я гаряча, мов душі,
Тих людей, що для себе живуть,
Ти- холодне зображення в лужі,
А такі все лиш тільки псують.
Не малюєш малюнків яскравих,
І не знаєш веселих пісень,
А лиш поглядом темним ти травиш,
І обійми даруєш лишень.
Я чужа, не близька, чуєш?
Зрозумій та залиш мене,
А як ні, то нехай всі почують,
Що життя не потрібне таке.
11
4
731
