Тихий шелест вітрил душі
Я відчуваю тебе, відчуваю, Я відчуваю тебе, як повітря, Мені так мало тебе, так мало, Як крилам голуба мало вітру. Моє кохання, мов міцність кави, Так сильно губить сердець биття, Я так кохаю, я до безтями, Хотіла б бути навік твоя. Я так кохаю тебе, кохаю, Я вже не знаю того життя, В якому поруч тебе немає, В якому я лиш одна... Сама. А я ревную тебе, коханий, До друзів, вітру і до ночей, Які без мене ти ледве п'яний, Провів, не змігши зімкнуть очей. Сумую, милий, я так сумую, Як море синє по небесам, Я слід на тілі своїм цілую, Який колись залишив ти сам. Ти чуєш, сонце? Про тебе вірші, Мої блокноти змалюють всі, А я у серці своїм залишу, Той тихий шелест вітрил душі.
2018-05-10 11:33:50
4
0
Схожі вірші
Всі
Не скажу "люблю"
Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.
72
13
4970
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10904