Міні-істоти
Живуть всередині нас міні-істоти. Міста будують важкі неокласичні. Й воюють хижо бува в нашому тілі. Не знаю, може, таке правило люте Життя матери¹, що світ, як по лекалу? Подібні люд і мікроб, ніби з копірки? Тому, відчувши себе вельми самотньо, Бо в серці буде гірчить настроєм болю, У тиші їх оживляй спогадом, мила! Вони маленькі, смішні і непомітні. Ще й поважають, бо ти – Всесвіт величний. Така незрима для них, дивна і рідна. З тобою раді любить затишну осінь Й опале листя її, й вітер з дощами. І знаєш, миле дівча, справді, чарівно, Що ти і кожен із нас їм – піднебесна. Тому благаю – не плач, рідна, не варто! Вони з тобою завжди. Чуєш, маленька? *** 17.08.2021 *** ¹Матера — матір, неологізм української блогерки Каті Бльостки
2021-08-29 22:08:40
10
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1382
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3873