Одного осіннього вечора
(акро)
Одного осіннього вечора сон Баюну шепоче:
«Сиділа пташина на гілочці дубу, в місті холоднім.
І знову блукала у спогаді – дивнім і кольоровім –
Невинно, як немовлята, що тільки розплющили очі.
Напевно, виднілося стомленій зграя друзів крилатих,
Які закликали із ними шукати щастя між неба!
Крикливо здіймалися, радісно! спека, сонце липневе…
О, рідний! Чому не летіла пташам, мов розум їй – ґрати?
Лишень би поглянула! – обрій далекий блідо-рожевий,
Иж різних створінь зазиває, аби побачити річку
Скажену, але неймовірно красиву, бо споконвічну!
Коли б не боялася гордо зльотом сказати про себе!…
О, чуєш! не знала б вона і печалі втрачених зовсім
Веселості всяких моментів! Бо крила в дії і в русі!
Але, Баюне, що зробиш? Усе в кінець чи на потім…»
[осіння колискова]
2021-09-19 13:57:41
8
0