Одного осіннього вечора (акро)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
Одного осіннього вечора сон Баюну шепоче: «Сиділа пташина на гілочці дубу, в місті холоднім. І знову блукала у спогаді – дивнім і кольоровім – Невинно, як немовлята, що тільки розплющили очі. Напевно, виднілося стомленій зграя друзів крилатих, Які закликали із ними шукати щастя між неба! Крикливо здіймалися, радісно! спека, сонце липневе… О, рідний! Чому не летіла пташам, мов розум їй – ґрати? Лишень би поглянула! – обрій далекий блідо-рожевий, Иж різних створінь зазиває, аби побачити річку Скажену, але неймовірно красиву, бо споконвічну! Коли б не боялася гордо зльотом сказати про себе!… О, чуєш! не знала б вона і печалі втрачених зовсім Веселості всяких моментів! Бо крила в дії і в русі! Але, Баюне, що зробиш? Усе в кінець чи на потім…» [осіння колискова]
2021-09-19 13:57:41
8
0
Інші вірші поета
Занєхіну Невідправлений меседж Котяра з тунелю Тарантела (Вибір Редакції)
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12138
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5539