Одного осіннього вечора (акро)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
Одного осіннього вечора сон Баюну шепоче: «Сиділа пташина на гілочці дубу, в місті холоднім. І знову блукала у спогаді – дивнім і кольоровім – Невинно, як немовлята, що тільки розплющили очі. Напевно, виднілося стомленій зграя друзів крилатих, Які закликали із ними шукати щастя між неба! Крикливо здіймалися, радісно! спека, сонце липневе… О, рідний! Чому не летіла пташам, мов розум їй – ґрати? Лишень би поглянула! – обрій далекий блідо-рожевий, Иж різних створінь зазиває, аби побачити річку Скажену, але неймовірно красиву, бо споконвічну! Коли б не боялася гордо зльотом сказати про себе!… О, чуєш! не знала б вона і печалі втрачених зовсім Веселості всяких моментів! Бо крила в дії і в русі! Але, Баюне, що зробиш? Усе в кінець чи на потім…» [осіння колискова]
2021-09-19 13:57:41
8
0
Інші вірші поета
Тобі купити завтра сигарети?... Міні-істоти Дух фотки Підліткове щастя
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Тарантела (Вибір Редакції)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
І ніжний спомин серця оживився В нестримнім танці тіла — тарантели, Коли тебе відносить в зовсім інші Світи буття — яскраві й небуденні. Коли душа вогнями іржавіє, Кричить до тебе екстраординарним Неспинним рухом палкої стихії! Чому стоїш? Хутчіш в танок за нами! Бо тут тебе почують навіть боги, Суворі стержні правди на планеті. Танцюй-співай у дивній насолоді, Бо то є радість в ритмі тарантели!... Твоє ж життя невічне, зголосися? В мовчанні втопиш душу і печалі? Чи може разом з нами наймиліше Відкинеш маску сорому й кайдани? *** Переклад в коментарях 🔽🔽🔽
43
33
9160
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12393