Одного осіннього вечора (акро)
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
Одного осіннього вечора сон Баюну шепоче: «Сиділа пташина на гілочці дубу, в місті холоднім. І знову блукала у спогаді – дивнім і кольоровім – Невинно, як немовлята, що тільки розплющили очі. Напевно, виднілося стомленій зграя друзів крилатих, Які закликали із ними шукати щастя між неба! Крикливо здіймалися, радісно! спека, сонце липневе… О, рідний! Чому не летіла пташам, мов розум їй – ґрати? Лишень би поглянула! – обрій далекий блідо-рожевий, Иж різних створінь зазиває, аби побачити річку Скажену, але неймовірно красиву, бо споконвічну! Коли б не боялася гордо зльотом сказати про себе!… О, чуєш! не знала б вона і печалі втрачених зовсім Веселості всяких моментів! Бо крила в дії і в русі! Але, Баюне, що зробиш? Усе в кінець чи на потім…» [осіння колискова]
2021-09-19 13:57:41
8
0
Інші вірші поета
Міні-істоти #некромолитва (Вибір Редакції) Моє диво Птаха
Інші поети
Ren
@Panda_4010
anyhachik
@anyhachik
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12164
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
4545