Одного осіннього вечора (акро)

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

Одного осіннього вечора сон Баюну шепоче: «Сиділа пташина на гілочці дубу, в місті холоднім. І знову блукала у спогаді – дивнім і кольоровім – Невинно, як немовлята, що тільки розплющили очі. Напевно, виднілося стомленій зграя друзів крилатих, Які закликали із ними шукати щастя між неба! Крикливо здіймалися, радісно! спека, сонце липневе… О, рідний! Чому не летіла пташам, мов розум їй – ґрати? Лишень би поглянула! – обрій далекий блідо-рожевий, Иж різних створінь зазиває, аби побачити річку Скажену, але неймовірно красиву, бо споконвічну! Коли б не боялася гордо зльотом сказати про себе!… О, чуєш! не знала б вона і печалі втрачених зовсім Веселості всяких моментів! Бо крила в дії і в русі! Але, Баюне, що зробиш? Усе в кінець чи на потім…» [осіння колискова]

2021-09-19 13:57:41

Інші вірші поета

Підліткове щастя Тобі купити завтра сигарети?... Моє диво Як зрадять — борися

Інші поети

Валерія Долінос

@Valere

Hannah

@hananahQbanna

Seyfe

@Seyfe

Схожі вірші

Всі

Пиріг із медом (UA)

Ай

Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.

3370

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5515