останній постріл
я не проситиму,
ти пам'ятатимеш.
кожна фібра твого тіла
вже вивчила давно мій солод,
мою слабкість, що тебе вином споїла,
ту слабкість, що ситила голод
ту слабкість, що корилась, тихла, кров студила
але вона корилась так, що сила аж тремтіла
я не проситиму,
ти пам'ятатимеш.
будучи далеко в кілометрах й часі
мій шепіт вкраде твою тишу
і в кожній ніжно-лячній фразі
проведу своє ім'я крізь голку в жилу.
благословінням була, тепер отрутой стану
я не проситиму,
задорогі мої прохання, не осилиш.
лиш читатимеш листи мої губами
сухими й спраглими до тих висот й польотів,
що вже не окрилиш.
ти дотики шукатимеш наосліп,
ту невиразну теплу нотку,
що наповнила в душі розколіп,
добровільно ляжеш вкотре в пастку
по вибагливу безумну ласку
пожинать посаджену ще зернятком поразку.
я не проситиму,
ти пам'ятатимеш все вічність,
так саме вічно, як є вічний попіл,
ти запам'ятаєш нашу історію й її трагічність,
втративши право на опір, ти надав свій дозвіл
і кожен спогад у тобі запечатає останній постріл
2023-10-05 20:24:22
3
0