Регламент для знеболювального
Nadine Tikhonovitch
Приймаю знеболювальне – За рецептом: раз на місяць – Поміж блукаю самотньо, Де двірники воду місять... Та викликають звикання Страшне настільки ці ліки, Що важчого покарання В цьому не виникне світі... Цей препарат нелегальний І він не лікує хвороб – Тільки симптоми, звичайно, Полегшить, та прийде озноб... Як тільки слабшає дія, Хворе стискається серце І під ногами знов прірва Кличе до світу депресій... Приймаю знеболювальне – Чіткий існує регламент: Живу місяць між болями – Хвильку будую фундамент...
2022-11-15 09:31:02
19
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Леся Українка
❤️
Відповісти
2022-11-16 23:53:49
Подобається
Твоя Відьма
👏👏👏
Відповісти
2022-12-04 01:50:36
Подобається
Інші вірші поета
Більше нічого не треба! Що б не траплялось у світі Врятуй мене Кара
Інші поети
Thomas Agud
@thomasagud
Marta_Zeppelin
@Marta_Zeppelin
Схожі вірші
Всі
I Saw a Dream
Ілва Стрілецька
I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.
102
15
16981
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12891