Раптом це не Ви?
Nadine Tikhonovitch
А раптом букви на зап’ясті, Що мені залишив майже сон, Що обіцяли мені щастя, Усього найбільший мій прокльон? А раптом серце, що тремтіло І в напрузі билось кожну ніч, Не за своє воно боліло? Не своїх в думках торкалась пліч? А доля раптом же нещадна, Що безжально нас колись звела, Змахне руками безпорадно – Нас по боки різні кине зла... Дивлюсь на букви, що вишневі, І не йде одне із голови: Життя віддам не королеві? Дві букви – раптом це не Ви? _______________________ 🍒 Входить до книги «Вишневий відблиск місяця» — https://www.surgebook.com/rogate666/book/vishneviy-vidblisk-misyacya 🍒
2023-06-10 17:55:05
15
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
@Роузі Рей дякую)
Відповісти
2023-06-10 17:58:56
1
Тигриця
Клас! ❤️
Відповісти
2023-06-10 18:53:26
1
Nadine Tikhonovitch
@Тигриця дякую
Відповісти
2023-06-10 18:54:46
1
Інші вірші поета
Саме такою... Пісня дощу La vie de la grenouille Я знову краду твою міміку...
Інші поети
Ruslan
@unhappy_anonym
Схожі вірші
Всі
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
4969
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12347