Неспокій
Nadine Tikhonovitch
Мені знати б, що спиш ти, люба, Що тебе не збудило вибухом — Твій нічний неспокій у грудях Стане від мене їм вироком. Силою думки чи уві сні Запевни мене, що все добре, На зло ворогам сильніш обійми У мить неминучого шторму. Дай знати мені, що жива ти — Мені інших знань і не треба... Хіба не жорстокість — мовчати Під осяяним бомбами небом? Тривога. Знов вибух. Світанок... Я крізь ніч прошепочу: «Живи...» Наш ранок, наш вечір настане — Поза межами б стрічки новин...
2022-11-01 01:45:15
24
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Твоя Відьма
Я знаю: прийде час і неспокій зміниться спокоєм! Чекаємо! ❤️
Відповісти
2022-11-02 18:44:04
3
Леся Українка
Вірш покрив цілком і повністю, особливо про "мені інших знань і не треба" і про жорстокість мовчання під бомбами...
Відповісти
2022-11-09 20:19:50
2
Оксана
Неймовірно😍
Відповісти
2022-12-24 01:58:20
1
Інші вірші поета
Час зберіг тебе... Все мине... Солдате... У ліній також буває любов?
Інші поети
Yaroslav
@voditel_sudby
Ren
@Panda_4010
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1874