Що небо впаде...
Здається, що завтра небо впаде, Здається, що завтра не буде, Що буде палати країна вогнем І здригатись від жаху і лютті. Здається, що більше не буде весни, Що ти не подивишся в небо — Не може, напевно, і світ без війни, Кому це, мій янголе, треба? Здається, що завтра стежками Поллється і наша, і ворога кров — Світ залишає криваві знов плями, Цей світ божеволіє знов. За вікном же гудуть вертольоти, Над головою вже майже війна — Здається, сьогодні є справи, турботи, А завтра, можливо, є тільки вона... Знаєш, із тих я, за край хто помре, І хоч смілива, я — віриш? — боюся: Сьогодні здалося, що небо впаде — Я благаю, мій світе, вгамуйся!
2022-02-23 21:14:59
31
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Nadine Tikhonovitch
@Ольга Кравчук ось те ж саме...(((
Відповісти
2022-02-23 21:16:52
1
Оксана
Вірш, наче страшне пророцтво.
Відповісти
2022-10-08 12:24:49
4
Вікуся Сирнікова
Не здалося...
Відповісти
2022-12-10 03:49:04
2
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11393
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3197