Посивілий чоловік

Nadine Tikhonovitch

Чоловік посивілий і, мабуть, скажений Зустрівся якось мені на дорозі. «Ми не знайомі - годі дивитись на мене!» «Пані! Ви зараз впізнати не в змозі...» Здається, зустрілись ми вранці - Листопад панував лиш стужений, А той чоловік простягнув свої пальці І торкнувся застиглих легенів... І змусив серце здригнутись Від кашлю, від сліз і від болю - І далі ділити безбожник цей рушить Світ на щасливих і хворих... «Дихати важко...» - «А може, застуда?» Та ні! Я ж його пам'ятаю обличчя!.. Тисячі, мільйони - хворіють люди... Ну що ти коїш, тінь-чоловіче?! «Дихай лише!» - молитва народів. І побачить проміння би сонячне!.. Згинь, чоловіче! Годі вже! Годі! «Дихай лише!» - а дихати боляче... А він дивився на нас і сміявся - Охоплюють пальці його тисячі Легень і душ хворо-нещасних!.. Люди! Ми винні в усьому самі...

2020-11-12 23:11:47

36

13

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (13)

Irynka Ukrainka

@Nadine Tikhonovitch 👑

Відповісти

2020-11-13 08:58:29

Подобається

Твоя Відьма

Жах...бррр...така гидота ходе... А вірш пронизливий і досить актуальни

Відповісти

2020-11-16 19:49:44

1

Оксана

Моторошно

Відповісти

2022-10-08 12:21:13

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12521

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

4916