Як побачиш її — обійди, не кохай...

Nadine Tikhonovitch

Хтось зустріньте її, якій тільки тринадцять, Ту, що копія мене, але все ще не я, Розкажіть, що сила її гідна овацій, Бо серед живих ще наше із нею ім'я. Попередьте її, зупиніть, якщо можна, І дайте їй шанс мною не стати ніколи, Покажіть вересневе їй небо тривожне, Нехай ще тоді в неї між ребер заколе... Ти зустрінеш її, ти її покохаєш, Гітара гратиме безліч для неї пісень, А коли ти на струнах чарівних дограєш, Не дивись їй у вічі — розажи про той день. Як ти просто не візьмеш дня того слухавку, А на екрані застигне твоє SMS — Світ впаде. Увімкне трагічну хтось музику. Я схилюсь над землею, закричу до небес... Чи вона закричить? Ми кричатимо разом. Не вистачить квітів і сліз — ще сотні ночей, Ночей безсонних, безжальних, повних відрази, І ще безліч пошуків марних твоїх очей... І розкажи їй про те, що бачиш ти зверху, Покажи їй порізи на тоненьких руках, Простягни їй моє серце, чорне і мертве, Мене покажи, загублену десь у роках... Як побачиш її — обійди, не кохай, Не рятуй — вона здатна себе врятувати... Ніколи й ні за що їй мною стати не дай — Прошу, якщо ти помреш, не дай себе знати...

2023-04-30 01:13:40

22

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

Твоя Відьма

Важко уявити собі більш чуттєвий вірш... Рядки доторкнулися до усіх глибин душі та серця 💔

Відповісти

2023-04-30 03:00:04

1

Darin Sholts

🖤🖤🖤

Відповісти

2023-04-30 13:35:17

1

Nak Soo

вааааа

Відповісти

2023-05-01 15:08:55

Подобається

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

70

4

10919

Не скажу "люблю"

Asteriya

Знаєш, складно Тебе любити й не сказати. Тебе кохати і збрехати, Що зовсім іншого люблю, І що до тебе не прийду. Знаєш, той "інший" мене теплом своїм зігріє. Зачарує і поцілує, А ти сиди там далі сам, І йди назустріч виючим вітрам. Тобі вже більше не скажу своє я болісне "люблю"... А просто відпущу і почуття у собі похороню.

72

13

4990