Маленька жінка
Nadine Tikhonovitch
Я також жінка, хоч маленька, Я ніжна, мабуть, і вродлива, Хоч ще і зовсім молоденька, Та відчуваю: не щаслива... Я вірю в мріях ще в любов, Когось закохано чекаю, "Лікую словом" від хвороб — Принаймні люди так казали... А ще казали, що красива, Та й відьмой кликали мене, Хоч запевняли, що єдина... Жінка, жінка я — усе! Та... Біда у тім, що я не сильна, Що моя душа — лише дитя, І настрій серця нестабільний, І я втомилась від життя... Біда у тім, що компліменти Не лікують вже ніяк, Лише зі спогадів моменти — Моя радість... Що, дурня? Та пояснити хіба вдасться, Що ллються сльози та чому? Маленька жінка хоче щастя, А ви штовхаєте в пітьму...
2020-06-12 00:02:47
46
5
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (5)
Nadine Tikhonovitch
дякую
Відповісти
2020-06-12 14:07:02
Подобається
Володимир Брама
Відверто... Надіюсь, мій комплімент Вас все таки вилікує. Не все так трагічно...
Відповісти
2024-07-08 04:22:35
1
Nadine Tikhonovitch
@Володимир Брама чотири роки тому, коли писався вірш, боюся, було краще)
Відповісти
2024-07-11 15:35:21
Подобається
Інші вірші поета
Нападу на тебе... Регламент для знеболювального Україна буде завжди! Гідна лиш ковдра
Інші поети
خَـمـسـة
@eithar_hamed
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2631
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2595