Гідна лиш ковдра
Люди — такі ідіоти... Згадай про це, дитино, Перед тим, як витрачати нервові клітини. Згадай перед тим, як дна дістати колодязя І волати у комендантську майже без голоса. Щоби не бігти у темряві геть п'яна і боса, Щоб не втрачати останнє не сиве волосся. Люди бувають нестерпні, а їхні слова — пекучі, Але знаєш, зливи часом в житті — неминучі. Люди — такі ідіоти... Їхня мантія — чорна, А любові твоєї гідна у світі лиш ковдра. Твоїх бордових думок гідна тільки картопля, І ніщо не варто того, щоби наскрізь промокла. Люди — такі ідіоти, а життя — божевільне, Що майже, на жаль, неможливо дихати вільно. Посилай людей мовчки, беззвучно до чорта, Бо твоєї любові у світі гідна лиш ковдра.
2022-10-07 19:26:59
19
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Nadine Tikhonovitch
@Лілія Гулик Картопля — це завжди прекрасно!
Відповісти
2022-10-08 18:03:34
Подобається
Твоя Відьма
Любові гидна лиш ковдра... Ммммм🤗😍
Відповісти
2022-10-11 01:55:20
1
Синій Демон
Правдивий вірш 😊👍
Відповісти
2023-01-22 13:23:25
Подобається
Схожі вірші
Всі
"Я буду помнить"
Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .
43
7
2745
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12741