Що ти зробив для Землі?

Nadine Tikhonovitch

Мільони століть, як зáмок, Земля вражала красою — Мавпи скажений нащадок Вигадав війни і зброю. В сонячний день одурівши, Не знала, що б побажати, І, щойно з дерева злізши, "Мавпа" навчилась вбивати. Одразу були племена, Міста з'являлись, країни, Закон, королі й імена, А з ними з'явилися війни... Мільони століть до людей Було же чистим повітря... Краще би серед ночей Це не з'явилось створіння? Мільони століть світанок Торкався живої планети — Вирішив біса нащадок Якось створити ракети... Чому ж нас, мати-природо, Знову не зробиш мавпами? Розщеплять дикі істоти Землю нашу на атоми... Люди вивчають науки І цим же і знищують світ... Земле, чи знала ти муки Такої, людини як слід? Майже немає ресурсу, Зникає озоновий шар... Вірять в Аллаха й Ісуса, У Бога і ще у примар... Моляться люди й вбивають, Гинуть дорослі і діти, Наче хочуть ці "мавпи" Кулю прибрати з орбіти... Коли ти збирешся у Рай Або накопичиться слів, Візьми і себе запитай Про те, що зробив для Землі.

2022-11-19 04:49:53

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Eneli Fox

Душевно

Відповісти

2022-11-20 17:46:53

Nadine Tikhonovitch

@Eneli Fox від душі)

Відповісти

2022-11-20 17:51:28

Подобається

Інші вірші поета

Aimer sans Internet Обожнюю Гідна лиш ковдра Мертвими мовами

Інші поети

Meisongdi Riamroi

@Meisongdi_Riamroi

Eleanor Rigby

@ouvrir_son_coeur

Натока.

@_Natoka666_

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

1893

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

1952