Врятуй мене

Nadine Tikhonovitch

Врятуй мене, поки це можливо, Немає поки зайвих дір від куль Й під ногами не розкрита прірва — Я вже тону... Врятуй мене, врятуй! Я про це шепочу так відверто І безсоромно тілом всім кричу — Так, я лиш втомилася, напевно, Тож дай мені напитись досхочу... Хоч від цього саме нетвереза, Дай мені набутися з тобою, Витягни із серця мого лезо — Я побіжу знайомою тропою... А ти врятуй мене від цих думок — Щезнуть хай, як ти щезаєш в місті... Якщо не я, то ти, можливо, Бог? Ні! Не покладай на мене місій! Врятуй мене — раптом це важливо? Не дай упасти та піти на дно, Врятуй мене, поки це можливо, Врятуй, якщо тобі не все одно...

2023-02-09 21:02:28

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (4)

Eneli Fox

Дає задуматися)

Відповісти

2023-02-11 10:37:54

Твоя Відьма

Справді треба задуматися... Близькі тонуть так беззвучно... А можливо, їх ще можна врятувати?

Відповісти

2023-02-13 21:09:20

Оксана

Шкода, що ми не чуємо тих, хто нам кричить...

Відповісти

2023-03-19 18:01:12

Інші вірші поета

Нападу на тебе... Світ збожеволів Все мине... Aimer sans Internet

Інші поети

Abbas Ghallu

@MAbbasAliG

Muzalevski

@Muzalevski

Foxy Soul

@Foxy_Soul_

Схожі вірші

Всі

Why?

Лунная Лапа

I was alone. I am alone. I will be alone. But why People always lie? I can't hear it Every time! And then They try to come Back. And i Don't understand it. Why?

8048

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

10922