Чи плачеш ти, серце?
Вечір. Мрія. Самотність... Сон. Забуття... І дощі... Сльози. Моя невгамовність! Чи плачеш ти, серце? Пиши! По сіро-сумних коридорах - Чобітки твої кольору вишні. Мовчання чи тиша? Ікона. Голос. Молитва. Всевишній. Осінь, нарешті... Скляні дерева. Страх. Птахи. Небосхил. Божевілля. Кохання. Венера. Губи... Вії... Немає вже сил! Вечір. Розлука. Чекаю... Геть, години! Мерщій! Коли серце жагою палає, Не плач, мій боле!.. Пиши!
2020-09-27 18:37:57
35
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Вероника Рубин
Дуже гарнi, хвилюючi думки.
Відповісти
2020-09-27 18:46:02
2
Твоя Відьма
Незвично і дійсно хвилюючи...
Відповісти
2020-09-27 20:49:14
1
Володимир Брама
Оригінально.
Відповісти
2024-07-15 03:30:50
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
4069
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5060