Там , де заходить сонце...
Мілена_Мі
Там , де заходить сонце буду жити Я, Де день і ніч зустрінеться на схилі. Де захід вимальовує стежину, Із золотого сяйва маяка. Там буду Я...На цьому горизонті Прощаємося з сонцем ми щодня. І міліарди визирнуть в віконце, Щоби побачити зникання ліхтаря. В отой момент всі дивляться за обрій, І думки наші стелять сонцю шлях. Якою йде у небуття ця зірка, Щоб зранку знову сяяти для нас.
2021-08-05 20:53:16
10
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Мілена_Мі
@sunrise Дякую
Відповісти
2021-08-05 21:12:57
1
Анастасия Дутка
вау це дуже гарно😍💔
Відповісти
2021-08-05 21:46:40
1
Мілена_Мі
@Анастасия Дутка Дякую 🐱
Відповісти
2021-08-05 21:48:24
Подобається
Інші вірші поета
Про книги... Подих "Привид" Нема кінця.
Інші поети
Mark Barecki
@mark_barecki
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3360
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4853