Вірші
Знову йде війна
В нас в Україні знову йде війна,
Й ніхто не відає коли ж закінчиться вона.
І люди всі в тривозі й невідомості,
І паніку посіюють навколо нас,
Наші вороги закляті,
Що крові і землі нашої хочуть.
Та знайте вороги,
Вам Україну не здобути,
Її ви не поклали на коліна.
Вона незламна й незборима,
Україна вам прокляті вороги не по зубах.
Її сини і воїни завзяті,
Підуть в запеклий і звитяжний бій.
І хоч боїв тих наша ненька Україна,
Бачила вже вдосталь на усі віки.
Й своїх синів поховано багато,
Та ворогові не здамося ми повік.
Ми будемо битись до загину,
Й слава про звитяжних воїнів,
Буде до віку поміж нас.
Бо Україна була є і буде,
Вільна, сильна й незборима.
Слава Україні! Героям Слава!
2
0
220
Ну чому?
Боже, ну чому на світі,
Тому що створив Ти.
Люди всі що тут живуть,
Настільки заздрісні і злі,
Настільки злобні й гордовиті.
Боже, ну чому на світі,
Тому що створив Ти.
Не може бути крапельки добра,
Щоб ми всі були,
Настільки люблячі і добрі,
Настільки лагідні і щедрі.
Але у цьому світі нашому,
Це аж ніяк є неможливо.
Бо нависло над нами,
Всесильне і могутнє зло.
І все це через того,
Що перше зло вчинив,
Він проти Тебе Господи,
Отче Наш Небесний.
І він панує нашим світом,
Що світ наш зробився злий.
Та все ж здаватися,
Не повинні ми в цей час.
Надіятись на краще мусим,
І вірити в добро повинні.
Бо в народі є повір'я,
"Добро завжди перемагає зло".
Ми станем як та скеля,
Ми станем нездоланні,
Перед найлютішим злом,
Непереможні будьмо всі разом.
І буде вести ми війну,
Хоч й вічною вона буде,
Та все ж Добра зі Злом.
І хоч ми будемо мати втрати,
Та все ж досягнемо мети,
І переможем люте зло.
А Бог нам в цьому допоможе,
Хоча і так далеко Він,
Від наших душ, сердець, і дум.
4
2
229
Осінь
Постукала Осінь,
До мене в вікно.
І літо відправила,
В дальню дорогу.
Але не сказала,
При цьому ні слова.
Так чом же її,
Не любити ту,
Осінь.
Привела з собою,
Три кольори світу,
Що звуться вогнем.
Жовтий бо сонячний,
Оранжевий-багаттяний,
Червоний же колір,
Багряна любов.
Так чом же її,
Не любити ту,
Осінь.
Нехай же вона,
Холодна й з дощами,
Та все ж вона,
Прекрасна й чудова.
Врожаю збиральниця,
Й дарівниця грибів,
Предвісниця снігу,
Пухнастого й білого.
Так чом же її,
Не любити ту,
Осінь.
Якщо хтось не любить її,
Вона цим журиться,
Не буде ніколи.
Пригорне до себе,
Останнім теплом,
Зігріє бабусиним літом.
Посіє листочками,
І землю кольоровою,
Ковдрою вкриє повсюди.
Яка же ж чудова,
Осіння пора.
Так чом же її,
Не любити ту,
Осінь.
3
0
287
У теплі твоїх рук
У теплі твоїх рук,
Відчувається спокій,
Наче перед каміном,
В день дощовий.
У теплі твоїх рук,
Відчувається жар твого серця,
Наче полум'я сонця,
В день зимовий.
У теплі твоїх рук,
Я таю як лід,
Наче вершкове морозиво,
У спекотний день літа.
У теплі твоїх рук,
Моя крига розтала,
І щезла назавжди.
Тож не можу я більше,
Поруч бути з тобою.
Не можу я більше,
Відчувати жар твоїх рук.
Відпусти і забуть,
Про мене таку одиноку.
Не можу я більше,
Бути з тобою одна,
У твоєму полоні.
Хочу я бути холодна,
Як лід і скрижаль,
У зимову стужу.
Хочу я бути холодна,
Бо родилась зимою,
В лютий місяць цієї пори.
Тож прощай і прости,
Я втікаю від тебе,
Всвою рідну стихію,
В морози і сніги.
Там я буду сама,
Може щаслива,
А може сумна.
Там я буду собою,
Може нормальна,
А може вар'ятська.
Та мені все одно,
Буде там на краю,
Всього білого світу.
Та мені вже всерівно,
Буде там за триморем,
Всього білого світу.
Там я буду і хочу,
Бути лиш тільки сама.
3
0
226
Мої надії
Мої надії на кохання
Згоріли у пекельному вогні
Моєї злості і ворожості
До всього світу цього
Мої надії на любов
Розтанули як айзберг в океані
Моєї замкнутості серця і душі
До всіх тих почуттів
І не дізнатись вже мені
Як це кохати до нестями
Аж щоб до втрати подиху
Від тої палкої любові
І не пізнати вже мені
Як бути це коханою
Аж щоб до мурах на шкірі
Від тих безмежних почуттів
І я замкнулась у собі
Від цього всього світу
Я заховалася у кокон
Від всіх тих почуттів
Обійми, ніжність і любов
Для мене як проказа
Всі прояви кохання
Для мене як чума
І ненавиджу я себе
За боягузтво почуттів
І злюсь на себе я
За страх перед любов'ю
Бо я могла би покохати
І бути я коханою могла б
Для цього лиш одне потрібно
Тільки одна єдина дія
Й більш нічого вже не треба
Для краси й кохання
Відкрити своє серце й душу
Впустити в себе
Ті щирі ніжні почуття
Дозволити любові серце своє
Наповнити його аж до країв
Підпустити до душі своєї
Нестримне й вічне почуття
Кохання якому є ім'я
6
0
253
Україно!
Україно, Україно!
Допоки будуть гинути,
Найкращії твої сини.
Допоки будуть воювати,
Звитяжні воїни твої.
З покон віків ми все воюєм,
З покон віків ми у війні.
За нашу волю, честь і славу,
За нашу землю, мову й віру.
Наша земля у ріках крові,
Країна наша у руїнах.
Допоки наші вороги,
Вважатимуть що ми є здобич.
Допоки будуть думати,
Що ми здамося на поталу.
Бо скільки б ми не мали втрат,
Та ми встаємо знову,
У запеклий і звитяжний бій.
Тож вороги тремтіть,
Бо нас вам не здолати,
Хоч і намагались ви,
Вже безліч тих разів.
Криваву і смертельну битву,
Зав'язавши з нами не виграти,
Її вам проти нас ніколи.
Ми вільні і непереможні,
Ми ніколи не здамося.
Україно Україно!
Допоки весь цей світ прозріє,
Ти мабуть підеш в небуття.
Бо вороги твої закляті,
Тобі життя вже не дадуть.
Вони воюють все й воюють,
П' ятсот вже років із тобою.
І їхньому завзяттю,
Щоб тебе здолати,
Немає ні кінця ні краю.
Та все ж їм цього не зробить,
Допоки відважнії твої сини,
О люба ненько Україно,
Воюють з ворогом твоїм.
Допоки буде з нами сила,
І жага нестримна до життя.
Допоки буде з нами дух,
Відважних і сильних предків.
Доти ми будемо нездоланні,
Доти наша країна незборима,
І наша воля наша слава,
Буде поміж нас усіх,
І наші воїни й герої,
Будуть завжди з нами,
У наших душах і серцях.
1
0
162
Прости нам Господи
Прости нам Господи за все,
Бо ми є грішні люди,
Прости нас Господи за всі гріхи,
Бо ми спокушені є злом.
Ми знаємо що вже приречені,
На тяжкі муки і страждання,
Ми знаємо що жде нас покарання,
І вже нікому не спастись.
Та все ж надіємося на спасіння,
Та все ж ми сподіваємся на ласку,
На милість Божу і любов.
Ми маєм ту безмежну віру,
Що в світі нашім і в людей,
Ще досі є безкрайня доброта,
Ще досі є смирення та любов.
Усе можливе є у Бога,
Усе змінити можна з Ним,
Все зло перетворити у добро,
Всю лють зробить любов'ю.
Ми можем жити в мирі,
Ми можем існувати у добрі,
Лиш цього треба прагнути,
Лиш цього треба захотіти,
Один суттєвий діалог для світу,
Одна конкретная розмова для людей,
Щоб став порядок, мир і спокій,
Щоб стало добре й любо жить.
У нас війна, голод і розруха,
І все це ми самі зробили із собою,
Бо ми не вмієм жити в мирі,
Бо ми не знаєм що таке любов.
Ми всі забулись у проблемах,
Ми всі забулись у земному блазі,
І відреклися всі від Бога,
І всі забули ми Його.
Та Він нас дуже любить,
Й бажає нам лише добра,
Та Він за все прощає нас,
І посилає ласку з неба.
Тому повинні ми вірити у Бога,
Тому ми мусимо любить Його,
Бо є у нас надія на добро,
Бо є у нас ще сподівання,
На мир і спокій в світі.
Прости нас Господи за віру,
Що вона така мізерна,
Прости нас і навчи любити,
Щоб жили ми в добрі,
Щоб жили ми з Тобою.
І вже ніколи щоб не було спокуси,
Зійти із праведного шляху доброти,
І вже ніколи щоб не було бажання,
Зійти із шляху безмежної любові.
2
0
247
О весно!
О весно! Чому ж така холодна,
Ти до нас прийшла.
Ми ж так тепла чекали,
А що отримали натомість.
О весно ти ж пора кохання,
Тоді чому на серці,
Лиш одна журба.
Чому ж в душі,
Один лиш смуток.
О весно чому прийшла,
Із снігом ти до нас.
Де ж те обіцяне тепло,
Де запах квітів різнобарвних,
І буяння розмаїтих трав,
Ну де ж це все.
О весно нащо принесла,
Для нас одні лиш грози,
Сумні, безвтішні та похмурі дні.
Ми ж хочем радості,
Веселих і бадьорих сьогодень
7
0
261
Це почуття таке
Кохання це почуття таке,
Що спалює до щенту,
Усе твоє нутро,
І ти вже інша є людина.
Без нього вже не можеш,
Дивного такого відчуття.
Кохання це якби водночас,
У танці темрява зі світлом,
Полум’я із льодом поєднались,
І їх ніяк уже не роз'єднати.
Кохання це дарунок неба,
Усім знедоленим й нещасним.
Із ним усе таке прекрасним враз стає,
Немовби ти ніколи і небачив,
Цієї неймовірної краси,
Немов не відчував життя.
З тим ніжним почуттям,
Здається наче виростають крила,
Нечаче ти летиш у небеса.
Та моїй душі чомусь від того гірко,
Бо не маю відчуття кохання,
Бо не маю в серці я тепла.
6
0
330
Мене вже не спасти
Я вже не варта порятунку
Мене вже не спасти
В пекельній лаві моє місце
Вже є давно готове
Бо всі мої гріхи
Мене до пекла приведуть
Бо я не хочу жити
Та й не маю сили
Я боротися зі злом
А зло повсюди й скрізь
Чатує над душею
Тому душа є чорною моя
Бо злою є на весь цей світ
Я без кінця і краю
Бо лють мене з'їдає
І не маю вже добра
Ні в серці ні в душі
Не маю крихти милосердя
А лиш один у мене егоїзм
Чому все так й сама не знаю
Чому настільки злою стала
Що навіть крапельки любові
У душу свою я впустити не бажаю
Що навіть трішечки тепла впустити
До серця свого я не взмозі
Впустити і забути все
Що є погане у житті
Ні я не здатна це зробити
Без любові в серці і віри у душі
Там посилився відчай й страх
І їх мені вже не здолати
Я вже втомилась від війни
Бо битва ця є нескінченна
Добро зі злом воюють у мені
І вже не вибратись мені
Із того замкненого кола
5
0
254
Молитва
Господи прошу Тебе благаю
Я знаю що є грішна
І вибратися із пекла
Мені вже не дано
Та я тебе молю
Прости мені за всі гріхи
Прости за все що я вчинила
Бо ще жевріють у мені
Ті крапельки надії, віри та любові
Я знаю що простиш мені за все
Якщо Тебе просити ревно буду
Бо вірю, надіюся й люблю
Тебе я Господи до віку буду
Молити й прославляти
Я знаю Господи що не є варта
Твого прощення і покути
Та все ж я молю тебе Боже
За все мені прости і відпусти
Знаю я що вже є недостойна
Твоїх дарів й благословень
Та все ж прошу тебе мій Боже
Подай же силу в протидію злу
Що все чатує над душею
Зміцни в мені Ти віру в Себе
Надію укріпи в мені
Дозволь пізнати любов Твою
І збережи мене у світлі доброти.
4
0
336
Кохання
Кохання яке воно насправді,
Ніхто не знає й досі.
Комусь воно як мед солодке,
Для когось як гіркий полин.
Кохання воно є різне,
І пристрасне й болюче,
Прекрасне і огидне в той же час.
Воно неначе троянда і будяк,
Без нього ти як би і не живеш,
Та й з ним ти жити вже не взмозі.
Ніхто не знає яким воно прийде,
Чи вірним, пристрасним, й щасливим,
А чи із болем й гіркотою для душі,
О ні ніхто цього не знає.
У всіх надії, мрії й сподівання,
Що прийде час омріяного щастя.
Захопить у полон безмежнеє кохання,
І понесе на крилах в небеса.
А потім з висоти летиш в тартарари,
Бо вже зламали крила.
Таке воно кохання,
Приносить радість й щастя,
А разом з ними біль й розчарування
1
0
303
Вже знов весна
Вже знов весна, пора кохання,
А на душі у мене все зима.
Весна усім закоханість приносить,
Мені ж лише одну печаль,
Бо серце знає лиш одні морози,
Нема тепла, немає й почуття.
В любов не вірить серце крижане,
Воно її вважає згубою для себе.
Бо ще не знає що таке любов,
Ще моє серце ніколи не співало,
Ніколи радості в собі не відчувало
І того вічного і пристрасного відчуття.
Воно сховалося у панцир,
Із каменю і льоду стіну си збудувало.
І радісному променю кохання,
Вже не пробитися до серця мого.
І світла та тепла ніколи не буде,
Одна лише зима і темрява у серці й на душі.
Та все ж я вірю та надіюсь,
Що шлях до нього те почуття усе ж знайде.
Й весна у серце моє увійде,
Своїм теплом наповнить душу.
І я відчую і дізнаюсь,
Що є кохання на землі.
0
0
198
Господи за що Ти так зі мною
Господи за що Ти так зі мною,
Навіщо, за які провини,
Ти дав мені такую доленьку гіркую.
За те що прокляла,
Я друга й ворога свого.
Якого достеменно я й не знала,
Й не відала я геть нічого.
Тоді хай буде так за волею твоєю,
Я знаю я це заслужила
Та я одного лиш не знаю,
Чи є ще щось чого не знаю,
То покажи мені за що,
Хіба не бачиш як я тут страждаю.
Господи прости мені за все,
За всі мої провини і гріхи,
Що їх я наробила і нароблю ще.
Я ж не можу інакше так жить,
Як бажаєш ти людям усім на планеті.
Я боюся суспільства цього,
Бо воно мене ранить й вбиває
Я противлюсь йому й злюся на нього.
Виливаю всю злобу і лють,
Я на тих хто ні в чому не винний.
І хоч я розумію, що це не правильно усе,
Та я нічого з цим не вдію.
І як би не старалась,
Щось змінити у собі,
Своєї злої сутності,
Я вже ніколи не зміню.
Навіки вкарбувалася вона в мені,
Її не вирвати із мене,
Хіба що із душею витягнути можна.
Та я тоді помру, я зникну,
Хоч це можливо і на краще буде,
Для усіх хто є близьким мені.
Не буде вже того зла мого,
А буде лиш добро на білім світі.
2
0
307
О Соколе
О Соколе!
Могутній пташе,
Скажи мені одну лиш річ.
Бо ти у небі,
І летиш високо.
Про все ти бачиш,
З висоти своєї.
О Соколе!
Ти розкажи мені,
Як там земля моя.
Як там країна,
Ти ж все бачиш,
Із голубих небес.
Ти Соколе!
Про все мені повіч.
Бо я на тій землі,
Хоть і живу,
Та нічогісінько не знаю.
Як там на сході,
Як на півночі і півдні.
Ти Соколе!
Мене почуй мій друже,
Що я лише про захід знаю,
Бо живу на заході у Львові.
І знаю лиш одне,
Що ми живемо,
На рідній батьківській землі.
Та Соколе!
Вона нам не належить,
А тим панам, тим олігархам,
Що все гребуть під свою лапу.
Бо все їм мало
Хоть й живуть вони в розкошах
В незмірному багатстві
Тим часом як народ,
Живе у злиднях й бідах
А деколи й в кричущому убогстві
Та Соколе!
Скажи ж ти мені брате,
Рідний сизокрилий пташе.
Допоки будем ми,
От так у злиднях жить.
Допоки будем ми,
Це все от так терпіть.
О Соколе!
Невже не можем,
Ми повстати й збунтуватись.
Невже не можем,
Дати бій тій клятій владі.
Що допустила весь оцей бедлам,
Що дала волю бандюгам,
Убивцям і злодюгам.
О Соколе!
Ні ми не можем,
Бо скували нас.
Ті кляті олігархи,
І люд залежний є від них.
Загарбали усе що було цінне,
А решта що не потрібне було
Зруйноване й забуте.
І бідний став народ,
При такій то злобній владі,
Що вже й не може,
Голови підняти від землі.
Бо схилена вона до долу,
Під тягарем буття земного.
Від скрут буденних,
Від життя нудного.
О Соколе!
Ти ж знаєш друже,
Прийде час блаженству.
Народ прокинеться від сну,
І розірве ті всі кайдани,
І взбуреться увесь наш люд.
О Соколе!
Повір мені я знаю,
Я вірю в те що говорю,
Я відчуваю той прихід спасіння,
Надії в краще майбуття.
Прийде той час,
Коли країна стане ,
Прекрасною й квітучою,
Багатою і вільною від пут.
О Соколе!
Ти ж знаєш,
Що усе це буде,
Ти ж сам це відчуваєш.
Цей ураган, цю бурю,
Там у повітрі в небі.
Так вона буде,
Народ повстане із колін,
Геть з себе скине те ярмо.
Й відродиться із попелу,
Постане нова й сильна,
Моя країна Україна.
0
0
276
Слава Героям
Наш рідний край,
Славетна Україна.
З минулим славним,
Славним майбуттям.
Її герої незабутні,
Бо пам'ятаємо про них.
Її герої славні,
Бо їхня слава поміж нас.
Її героям вічна слава,
Героям Слава! Слава Україні!
Наша Батьківщина-Україна мати
Земля наша українська.
І мова її солов'їна,
Піснями оспівана,
Віршами описана,
Творами сказана.
Славних поетів й письменників.
Бо любили її вони,
Свою рідну неньку-країну,
Мову рідну свою поважали.
І слово хотіли донести,
До нас, до людей, до народу,
Щоб вивчали і знали,
Ми героїв своєї землі,
Щоб ми пам'ятали,
Героїв своєї країни,
Бо що то за народ,
Що не знає минулого.
Бо що то за люди,
Що не знають героїв своїх.
Народ без минулого
Як сокіл без крил
А люди що не знають героїв,
Невільні, голодні раби.
Тож пам'ятаймо ми про них,
Наших славних героїв,
Наших братів і сестер.
Тож будьмо ми вільні,
У незалежній країні своїй.
Вічна Слава Героям!
Вічна Пам'ять Героям України!
0
0
288
Пам'яті майдану
Майданна сотня полетіла в небеса,
І вже не сотня тисяча вона.
І що ж здобуто кров'ю,
Тисячі твоїх синів країно.
Чого ж ти досягла,
Невже піднялась ти з колін.
Ти скинула свої кайдани,
Чи може на твоїй землі,
Вже мир і спокій.
І не має там на сході,
Вже тої клятої війни.
Чи може люди твої,
Стали жити краще і багатше.
А може влада вже не та,
Ні дорога моя країно.
Все що було те й є тепер,
Що нова влада, що стара,
Одна і та ж сама свиня.
Однаково під себе риє,
Усе собі гребе й краде.
Ні все не так, і все не те,
У нас все як було так є.
У нас народ страждає і бідує,
А можновладці все шикують.
Отож моя ти рідная країно,
Загинули намерне твої герої,
Відважні й вірні сини твої,
Найкращі і найсміливіші воїни твої.
Та все ж в народу є надія,
Що все це було не даремно.
Та наше краще майбуття.
Героїв не поверне з небуття.
Без пам'яті про них,
Без слави їхніх подвигів,
Нічого б з того не було б.
Нам лиш одна єдина пам' ять,
Залишилася на вічні віки,
Про героїв наших славних.
Бо їх ніщо вже не поверне до життя,
Тож пам'ятай о ми про них,
І бережімо їхню славу.
Нашим Героям Вічна Пам' ять!
Нашим Героям Вічна Слава!
5
0
172
Я вже не знаю
Я вже не знаю
Для чого я живу
Я вже не знаю
Для чого я існую
Нащо мені життя
Якщо не має в нім
Любові і довіри
Нащо мені те існування
Якщо мене ніхто
Не хоче бачити і чути
Я вб'ю себе бо більше
Я не взмозі жити й існувати
Так дальше як то є
Коли тебе ніхто не розуміє
І знать тебе ніхто не хоче
Моє життя нікчемне
Бо я сама нікчема
Я вже не знаю
Для чого я живу
Я вже не знаю
Для чого я існую
Нащо продовжую життя
Я на цьому світі
Де тільки лиш одне панує
І це одне-це цілих три ознаки
Це злоба, злість і ненависть
Це суще зло що є над нами
Чому в моїх думках
Панує лиш одна єдина думка
Що лиш добро перемагає зло
Невже цей світ ще врятувати можна
Змінити все на краще
Невже ще крапелька надії
Жевріє у людських серцях
Я вже не знаю
Для чого я живу
Я вже не знаю
Для чого я існую
Та знаю я лише одне
Допоки буду я жива
На цім ось білім світі
То буду бачити його
Таким ось неймовірним
Таким прекрасним світом
Яким він є і буде повсякчас
2
0
267
Така вона моя
Любов
Любов це така штука
Яка приносить лиш безвихідь
Любов це пекельні муки
Що спотворюють наш світ
Любов це почуття
Яке знищує нас з середини
Любов це така штука
Яку ніколи не пізнаю
Колись закоханість була
Та її розбили й знищили
Всі ті кого можливо я любила
Тепер у моєму серці
Лиш одна розруха
Одна лиш темрява в мені
Пітьма і злоба там у серці
В душі моїй одна лиш злість
І вже нічого не змінити
Не поміняти на любов
Зі зла добро вже не зробити
Вже демона на ангела перетворити
Стане не підсилу геть нікому
Я злобне і колюче стерво
А не лагідне і ніжне кошеня
Я та яка не вірить у любов
Не йме вже віри у кохання
І хоть би хтось не намагався
Це почуття вже мертве
Любові вже не має у мені
Я вже не знаю про кохання
І більш уже не хочу знати
Мені вже без любові тої
На світі що створила я собі
Живеться легше й спокійніше
Там за стіною снігу й льоду
За полум'ям із пекла мого
Так я стіну собі створила
Відгородилася від всього світу нею
Бо як інакше вижити мені
На цьому злому світі
Якщо цей світ розбив і знищив
Мене він зруйнував і розтоптав
3
0
239
