Ну чому?
(18+)
Боже, ну чому на світі, Тому що створив Ти. Люди всі що тут живуть, Настільки заздрісні і злі, Настільки злобні й гордовиті. Боже, ну чому на світі, Тому що створив Ти. Не може бути крапельки добра, Щоб ми всі були, Настільки люблячі і добрі, Настільки лагідні і щедрі. Але у цьому світі нашому, Це аж ніяк є неможливо. Бо нависло над нами, Всесильне і могутнє зло. І все це через того, Що перше зло вчинив, Він проти Тебе Господи, Отче Наш Небесний. І він панує нашим світом, Що світ наш зробився злий. Та все ж здаватися, Не повинні ми в цей час. Надіятись на краще мусим, І вірити в добро повинні. Бо в народі є повір'я, "Добро завжди перемагає зло". Ми станем як та скеля, Ми станем нездоланні, Перед найлютішим злом, Непереможні будьмо всі разом. І буде вести ми війну, Хоч й вічною вона буде, Та все ж Добра зі Злом. І хоч ми будемо мати втрати, Та все ж досягнемо мети, І переможем люте зло. А Бог нам в цьому допоможе, Хоча і так далеко Він, Від наших душ, сердець, і дум.
2021-09-22 12:42:13
4
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Green Cherry
Стихотворение отличное, хоть без вопросов я и не остался.
Відповісти
2021-09-22 14:00:37
Подобається
Green Cherry
Может, вопрос адресован не туда?
Відповісти
2021-09-22 14:14:40
Подобається
Схожі вірші
Всі
Нарисую солнышко :)
Нарисую тебе яркое солнышко Оно будет светить когда грустно Освещая тёмные комнаты , Одиночества твоего уголка звука... Даже если окажется за окном дождик, Ты не будешь один словно сломлен, Оно будет светить лишь напротив Теплотою уюта мнимой заботы Может это какая то мелачь Или просто светлый рисунок , Но он все ж нарисованный мною Для тебя от приятного чувства ... И лучами жёлтых карандаша линий , Коснусь твоего уголка глазок , Чтобы перестал хмурится криво От нахлынувших эмоцией красок Как подарок пусть станет взаимным , Без излишних слов предисловий Моих крепких объятий визита Нежноты оттенков жёлтого тонна ...
42
1
2718
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5141