закохана
відкривай. відкривай у мені щось зовсім незнане.
потаємне, химерне і часом дивне. таке незрівнянне.
продовжуючи робити живою з запахом тмину,
кориці, яблук, цієї осені, бо не все постійне.
лише ти можеш пробудити мене від того жаху.
накрити легкою нагою чи навпаки драйвом чаю.
я за тобою в пекло і в лід абсолютно без страху,
на край Всесвіту бо по-іншому просто не знаю.
ми губилися роками, вигаданими числами.
мені говорили, що ти мені не підходиш. не гідна.
я закривала очі, ламала руки, ховала під глибами
прагнення бути з тобою, злитися воєдино.
я кривдила себе і тебе відчуженням/одинокістю,
виносила в пам'ять свою мрійливість — нищила,
але щось не так, бо за вродженою серйозністю —
я помітила, що, страждаючи, посіріла...
стала як всі: абсолютно без імені, без кольору,
але правильною для всіх як мені здавалося.
я ховалася від ідеї «заново розпочати все» за ковдрою,
та пагубні думки сіялися, вони вночі прокрадалися.
так, дивно, знаходити втрачене ще на початку,
бути в теплих суцільних хвилях шаленого спокою.
і мені не потрібно захмарного до небес достатку,
лиш би була поряд пісня завжди зі мною!
2020-11-18 07:08:58
5
0