Час, здавалось, розтягнувся в безмір, ніби велика, просто гігантська жувальна цукерка. Я дивилась на тричі продубльоване зображення Ясовлара наді мною і думала про те, як добре було б зараз бахнути чашечку міцного, солодкого, чорного з лимончиком.
І коли демон-горинич раптово зник з-перед моїх ясних очей, я не одразу зрозуміла, що щось не так. Коли до мене, як до гальма, дійшло, що вже хвилини дві нічого не відбувається, я за схемою йогів, перевернулась на правий бік і зіпершись на руку, вкрай повільно встала. З обережністю представників моєї улюбленої професії, себто саперів, я розплющила очі і побачила картину, яка неабияк потішила моє жіноче самолюбство.
Ясовлар бовтав ногами у повітрі, де його наполегливо і м'яко обійнявши міцним хватом пальців за шию, тримав Меф. На фоні відсвічували радісні фізії Ліліт та Воланда. Мій батечко хрипів щось незрозуміле, а Мефістофель просто спостерігав за його потугами, з самовпевненою посмішкою. Ля, який красивий в мене чоловік... Ооо, а я схоже добре приклалась головою, якщо в мене почали з'являтись такі думки.
- Дарь, Даря... Дарка!
Хтось дуже наполегливо і міцно схопив мене на руки і знову перевернув на спину. Оп!
- Лааад... - вигляд у мене був вочевидь жалюгідно-придурошний, бо в очах дракона було стільки співчуття, що мене почало нудити. - А як ви тут ..?
- Тих-тих-тих... - з іншого боку з'явилось обличчя мами. - Як ти?
- Жива, якщо я нічого не плутаю. - слабко всміхнувшись, я перевела погляд на міні-сценку з демонами. Їх там тепер було на одного менше. Зате в декораціях з'явилось на одну декорацію більше - на місці Ясовлара тепер була лише купка попелу.
- Безславному покидькові безславний кінець. - сказала тихо. Коли врешті мені вдалося сісти, демони обступили мене щільним колом.
- Отже... - схрестивши руки на грудях, Воланд втупився в мене поглядом.
- Отже, - мій підйом був далекий від елегантності. - якщо вийняти цей маленький елемент... Ні, не так.. Якщо відділити від мене цей невеликий елемент, то мені гаплик. Тому... - я зіперлась на руку Лада. - у мене є пропозиція.
Воланд розвів руками та вискалився:
- Я неймовірно уважно слухаю.
- Оскільки помирати в 17 - це останнє. чого б я хотіла, то пропоную наступне: раз в певний проміжок часу я буду спускатись до вас в контору і запускати движок. Ну, і там, допомагати в господарських справах, якщо в цьому буде необхідність.
- Неймовірно продумана схема, але чому ми повинні на неї погодитись після того, що ти наворотила в нашій, як ти виразилась, конторі? - повів бровою демон, підходячи ближче.
- Ви ж не хочете позбавитись від підтримки Відьомського магістрату і отримати певний процент відьом у вигляді заклятих ворогів? - питання було ва-банк, але мені пощастило - самовдоволена посмішка швидко зійшла з обличчя Воланда.
- Добре. - по хвилі мовчання гмикнув він. - Але що ти будеш робити зі своїм законним чоловіком?
- А це... - я несамовільно стисла руку Лада. - Я буду вирішувати з ним. Наодинці. І вас воно жодним чином не обходить.
Ох, як чудово дивитись на те, як фізію неприятеля перекошує праведний (чи можна застосувати це поняття до демона) гнів. Це просто таки знімає будь-який стрес і напруження. А ще більше цей самий стрес і напруження знімає вигляд спини цього самого неприятеля, коли він зі своїми поплічниками щезає в заході сонця.
Але одного поплічника все-таки забули...
- Ну, що, люба, я...
- Здимій і не відсвічуй місяці два. - випалила прямо в задоволену мармизу Мефістофеля. - Як мінімум, наш шлюб скасовується. Як максимум - очі мої б тебе більше не бачили. І ось між цими двома точками будуть коливатись терези. Тому, чим швидше ти зникнеш, тим більше в тебе шансів не потрапити у мій список нон-грата.
- Але...
- Жодних "але"! - воу, а я і не думала, що мене це так зачепить! - Щезни! - мене хитнуло вперед, але Лад вчасно мене зловив. Демон встиг щезнути у воронці телепортації, перш ніж мені вдалось з'їздити йому по фюзеляжу.
- Ну що, доць, додому? - мама підійшла до мене і міцно обійняла.
- Так мамо. Сподіваюсь, що ми нарешті заслужили хоч трохи спокою.
Лад хихотнувю
- Ну, знаючи тебе, спокій нам може лише снитися!