- Отже, давайте підіб'ємо підсумки: я заміжня за одним з верховних демонів, за мною ганяється добра половина колег мого чоловіка, з причин наявності у мене відьомської сили, що дісталась від батька-демона. Маю надію, я нічого не пропустила? 

Всі дружно кивнули.

- І таки шо нам з цим робити?

Меф несміливо подав голос:

- Щоб відчепились від тебе, непогано було б знайти твого батька. Тоді мої демонічні колеги нарешті заспокояться і підуть задовольняти своє хворе самолюбство в камері тортур в його компанії. 

- А ти так і радий його здати. - Я заледь стрималась від того, аби не дати йому запотиличника. Хоч він ще той паскудник, але це не привід ось так здавати його іншим паскудникам. 

- Як на мене, ти проявляєш занадто багато людяності у непідходящий момент. - буркнув Лад. 

- Ось тебе зараз зовсім ніхто не питав. - скривилась мама. 

- Давайте тільки не будемо сваритись, окс? - я примирливо підняла руки вгору. - Основне, що нам треба вирішити - де ми розмістимо всю цю братію і що будемо робити далі.

- Ну, взагалі, ми самі можемо розміститись, - кахикнув Ас. - Ми ж міфічні істоти, а не малі діти,чесне слово. 

А от цей момент я з поля зору якось випустила.

- Тому, з вашого дозволу, - продовжив демон, - ми залишимо вам Раці, а самі спробуємо влаштуватись. Ви так само зможете розраховувати на нашу допомогу і підтримку. - Він посміхнувся.

- Що ж, добре. - я посміхнулась. - Тоді до зв'язку. 

- Так, пані.

І Асмодей разом з братами зникли з видимого простору.

Якось паскудно зізнаватись самій собі, що мої уявлення про світ надприродного досить зашорені і базуються переважно на низькопробних історіях про попаданців. Треба підтягнути знання в цій галузі, а то мене переполовинять - я й не помічу.

- Окей, наші повстанські війська рідішають, але ми не втрачаємо ентузіазму. Мамо, коли ти востаннє спілкувалась з цим... індивідом?

Вона скривилась.

- П'ять років тому, коли тобі потрібен був дозвіл на виїзд за кордон. В правовій термінології немає поняття "колишній чоловік-демон-придурок". 

Ми вдвох розсміялись. Лад і Меф вирішили тактовно (чи радше тактично) промовчати. 

- І де він зараз?

- А хто його зна. Певний час він служив. - мама зіперлась на спинку крісла. - А що з ним зараз... 

На столику поповз, завібрувавши, її телефон. Кинувши на нього швидкий погляд, вона миттю його схопила. Вираз її обличчя був далекий від спокійного.

- Це він...