На четвертому тижні спокійного життя, до нас зарулили Ас, Нік, Дік та Раці. Мама навіть бровою не повела - добре, що вітчим був на роботі. Роззнайомившись з усією цією різнобарвною братією, вона виділила корм для Раці і навантажила всіх суспільно-корисною роботою: Нік та Дік розділяли кристали, які я взагалі вперше в житті побачила, а ми з Асмодеєм розбирали сушені трави.

- Маам... - я силилась не чхати від крихт, що сипались з сухої лаванди. - А як тобі вдавалось так добре шифруватись?

- Захисні чари. - відповіла вона, не відриваючи очей від гримуара. - Та ти не  особливо сильно і намагалась мене викрити. Тому це було не складно...

- А як ти дізналась про мене... Ну, про нашу компашку?

- До мене звернувся Філ, - вона почала педантично гортати сторінки. - І я взяла тебе на дисплей, так би мовити. А потім тебе викрали з лікарні...

Я кивнула. 

- Пойняв-приняв. 

Асмодей підняв на мене вологі чорні очі.

- Пані, вибачте, що втручаюсь, але вас зараз половина Підземного філіалу вас розшукує. Половина, бо ви таки примудрились запустити двигун. Але пан Воланд таки не пробачив вам, що ви так вдало дали йому по носу. 

- Мені цікаво, чим він думав, коли вирішив тебе в пеклі закрити, - мама з хлопком закрила гримуар. - Я більш ніж ясно йому сказала, щоб він до тебе не ліз.

Я випустила пучечок трав.

- А в якому контексті ви говорили про мене?

Мама приречено зітхнула. 

- Думаю, пташка на крильці тобі вже донесла, що твій батько був... Не зовсім людиною. Ну, зрозуміло, що тобою зацікавились там, - вона промовисто ткнула пальцем в бік підлоги. - Ну, і після досить милої розмови ми зійшлись на тому, що він буде тримати свої мацальця подалі від тебе. - Мама акуратним жестом поправила манжети кофтинки. - Я вмію бути переконливою, ти ж знаєш.

- А йому, схоже, дуже припекло, - Я схопилась з місця і почала ходити туди-сюди. - Але щось вже надто тихо сидить Мефістофель. Та і Лад... - схрестила руки на грудях. - Щось не схоже на цих пройдисвітів... 

Ас хихотнув.

- Так вони під під'їздом кукували, коли ми прийшли... Власне, ми прийшли з паном Ладом... - договорити йому не дав спопеляючий погляд мами.

- Мааам...?

- Що "мааам"? Що "мааам?! Ці два... елементи, так би мовити - корінь всіх бід. Коли вони поруч з тобою, обов'язково щось трапиться. А останнім часом ти була явно не в тому стані, щоб встрявати в нові неприємності. - вона стомлено потерла перенісся.

- Ясно. 

Я накинула куртку і вилетіла надвір. Лад і Меф, як дві курки на сідалі, пригніздились на перекладинах снарядів на дитячому майданчику. Коричнева шкіряна куртка Лада стирчала, так само як волосся з рудої наспіх заплетеної рудої коси, а з-за піднятого чорного ворота фетрового пальта Мефістофеля блищала лише пара блакитних очиць і стабільно виходили струйки пари. Обидва виглядали не особливо задоволеними життям. 

Побачивши мене, обидва схопились з місця, як по команді "Смирно". Ну-ну, зараз буде вам, полум'яні мої!

Першим до мене кинувся Лад:

- Дарко, ти...

Але ніщо так не збиває людину з пантелику, як прицільний хук у щелепу.

Лад заточився і впав на руки Мефістофелю, який тільки-но встиг піднятись. Я кинула фірмовий сімейний спопеляючий погляд на демона.

- Я думаю тобі вистачило минулого разу.

Демон нервово кивнув, вирівнюючи Лада, який з відсутнім поглядом намагався зловити рівновагу. 

Вони так загнано виглядали, що моє прагнення помсти майже заткнулось. Ну, майже.

- Значить так, хлопчики-горобчики, зараз ми підемо на родинні збори, і не приведи Сила Всесвітнього Тяжіння ви якось накосячите - отримаєте по саме нехочу: спочатку від мене,потім від мами. Ферштейн?

Нещасні синхронно кивнули. 

Міцно взявши в захват зап'ястки затриманих, щоб запобігти спробам втечі, я як Вождь Червоношкірих, потягнула їх додому.