- Ас, принеси будь-ласка води, рушник і аптечку. - обсмикнула сорочку, очікуючи, доки сходи відчиняться повністю.

- Так, пані. - кивнув демон і тут же щез з мого поля зору.

Я зітхнула і спустилась вниз, за хвилину опинившись перед потрібними мені дверима. Зібравшись із духом, ступила досередини, водночас запалюючи смолоскип на вході. Підперши двері кутом одного зі столів, аби вони не зачинялись, я закатала рукава і наблизилась до Лада, який досі мовчки спостерігав за моїми маніпуляціями.

- Як...? Що ти тут робиш?

- Прийшла тебе добити. - слабо усміхнулась. - А ти як думаєш?

Лад не встиг відповісти - до камери увійшов Ас, несучи тацю, з усім необхідним для "екзекуції". Поставивши тацю на столик, він коротко кивнув і вийшов.

Намочивши невеличкий рушничок водою, я стала стирати кроваві патьоки. Дракон сичав, але щосили намагався не смикатись.

- Як вони тебе сюди пустили? - нарешті порушив він мовчанку.

- Я нікого не питала. - стенувши плечима, дістала ватний тампон, аби змочити його спиртом.

Ладомир тихо розсміявся.

- Звісно, як я міг забути!? Ти ж ніколи нікого не питаєш. Ай! Боляче!

- Зате безкоштовно.

Закінчивши дезінфекцію, я зцілила частину ран. Частину, не тому, що я безсердечне стерво, а тому, що якби я зціляла всі, мене б потім не відкачали. Магія теж повинна звідкись братись, а людські ресурси не безмежні.

- Давай спробуємо зняти це неподобство. - я кивнула на кайдани.

- Боюсь, в тебе нічого не вийде.

Я його колись приб'ю!

- Чому ти так в цьому впевнений? - я обернулась до Мефістофеля, який стояв на вході, зіпершись плечем на одвірок.

- Бо, на них висить потужне закляття. Як і на ньому загалом. - "ньому " він сказав так, ніби мова йшла про якусь комаху. - Ти не зможеш, ані зняти з нього кайдан, ані вивести його звідси.

Мене пересмикнуло.

- З яких пір ТИ вирішуєш, що Я можу робити, а що - ні? - виділивши голосом "ти" і "я", скоротила відстань між нами вдвічі. - Хто ти такий, аби мені вказувати?

Спокусник не очікував такого повороту подій.

- Якщо ти забула, сонце, я - один із вищих демонів. - Він відклеївся від стіни і скоротив відстань між нами до кількох сантиметрів.

Звівшись навшпиньки, аби зрівняти наш зріст, я процідила:

- А мені начхати, для мене ти - порожнє місце.

Пергнула. Бо одразу ж опинилась у висячому положенні на плечі демона.

- Поговоримо в іншому місці. - я підняла голову і вгледіла іронічну посмішку Ладомира. А потім перед моїм носом хряцнули двері.

- Не буду я з тобою говорити!

- Ти вже говориш.

- Іди до біса!

- Я не можу йти сам до себе.

- Покидьок!

- Істеричка!

- Імбіцил!

- Ненормальна!

- Ось і поговорили!

Я досить сильно брикнулась і ми, дружно впавши на підлогу, прокотились кілька метрів коридором. Закони фізики були явно не на моєму боці, бо коли ми нарешті зупинились, я виявила, що знаходжуся знизу. Подумки підраховуючи синці, я прикидувала, як мені вилізти з-під цього бевзя. А він ніби і не поспішав нікуди - спокійнісінько собі лежав, і не збираючись підводитись, і безцеремонно на мене витріщався.

- Що ти собі думаєш? - примружилась. - Я - порядня дівчина, тож злізь з мене, якщо твоя ласка.

- Як скажете, пані. - демон слухняно відкотився в бік.

Я підвелась і вже зібралась іти собі, як Спокусник схопив мене за зап'ясток. Шкіру обдало холодом, почулось клацання. Він смикнув мене до себе - і мої очі опинились на рівні його вуст, які вигнулись у самовдоволеному вишкірі.

- Я думаю, тепер ми зможемо поговорити спокійно.

Я висмикнула руку і мельком оглянула тонкий сріблястий браслет, який тепер охоплював зап'ястя.

- Дай вгадаю... - я заледве не пішла брижами і бульбашками від наростаючого обурення - Це антимагік?

- Мені завжди подобалась твоя здогадливість. - посміхнувся демон. Клацнув пальцями - і ми опинились у моїх апартаментах.

- Дар, послухай... - Скажіть, що мені почулись ці нотки ніжності! - Ти тут не просто тому, що ми всі архізлі і комусь захотілось вирвати і схряцати твоє серце, абощо. На це є набагато серйозніше причина.

- Справді? - фиркнула. - Припустимо, я готова тебе вислухати. Але попереджаю - в тебе є десять секунд, щоб мене зацікавити.

- Твій магічний потенціал потрібен, аби Пекло не згасло. - по миті мовчання, випалив Мефістофель.

Щоб мені все життя на хліб юриспруденцією заробляти! Це він серйозно зараз?

- No comprende, repertad por favor. - ламаною іспанською видав мій мозок прохання повторити.

Повторив. Краще не стало. Ні, панове таргани, ми так до вечора сидіти розбиратись будемо!

- Добре, а можеш більш широко окреслити майбутні перспективи. - жіноча цікавість взяла гору над всепоглинаючою ненавистю. Я навіть здивувалась тому, наскільки спокійно звучав мій голос.

- Поки що ні.

Я присіла на ліжко. Мефістофель опустився на підлогу переді мною. Взявши мене за руку, він тихо сказав :

- Але ти маєш вірити мені, добре?

- Надто багато честі. - я нарешті заткнула цікавість, і приготувалась всією душею зненавидіти цього індивіда. Три, два, один... - Твій час вичерпано. Можеш іти.

- Дар...

- Двері там. - я кивнула в бік виходу. Антимагік на руці загрозливо завібрував.

Меф підвівся і з поспіхом вийшов. А мені відчайдушно захотілось перевернути всю кімнату догори дригом. Треба терміново напрвити енергію в потрібне русло! Найдоречніше зараз - пошук інформації. Отже, бібліотека. Хай навіть нещодавно мене з неї випхали!

Десять хвилин по тому, я, вальяжно розсівшись на препарувальному столику, вчитувалась в "Демонологію" авторства такого собі Йедмоса (демона, мабуть) і намагалась розібратись в тому, чому це в Пеклі вирішили відімкнути опалення.

- Ти впевнена, що там шукаєш? - поцікавився Лад, впевнившись, що пропалювання поглядом не дає бажаних результатів. Кайдани таки не вдалось зняти і тепер цікавість його жерла без солі і перцю, навіль жуючи тільки через раз.

- Більш ніж. Щоб розібратись у всій цій катавасії, я маю зрозуміти звідки ростуть її довжелезні ноги. О, здається я знайшла, те що треба!

На черговій сторінці було написано про якийсь камінь, який досі підтримував сталу температуру всередині земної кори, чи то пак, мантії і ядра... Так, стоп! Ми що, всередині Землі? Досі я вважала, що Пекло знаходиться в окремій кишенці простору... Але повернемось до каменя.

Десь тисячі дві років тому, якийсь індивід, на ім'я Ясовлар, викрав оцей самий камінь і зник. Досі запасного потенціалу вистачало, але зараз механізм, в якому було розміщено камінь почав вистигати. А Ясовлара знайти так і не вдалося. Чудово! Отже тепер вони мають намір використати мене, аби відновити сталість температури механізму. Я їм що, вічна батарейка, чи, може, безлімітні дрова?

Пазл потроху почав складатись. Аби прив'язати мене до цього чудового місця вони вирішили видати мене заміж за свого представника, а мені чомусь не здається, що це буде простий обмін каблучками. Переїхати на ПМЖ у Пекло? А дзуськи!

Потік моїх роздумів перервали воплі Воланда нагорі.

- Де це трикляте дівчисько?

На ловця і звір біжить - ось на кого я виллю щедроти свого праведного гніву. Пане, у нас намічається цікава розмова...