Останній дзвоник в одинадцятому класі - дуже цікава штука. До випускного ще місця, до точки "розслабитись" - ще одне ЗНО, а все ніби вже закінчилось.
Відтоптавши ноги своєму партнерові, я з чистою совістю стала в ряди випускників. спостерігати за номерами на честь нашого шкільного життя, яке, як армянське весілля, завершуватиметься місяці три.
- Як воно? - поцікавився Лад, нависаючи над моїм вухом.
- Коли ти вирішив затулити мені сонце - стало набагато краще. - я ласкаво чмокнула його в гладко виголену щоку.
- Що ми, на чай після дзвоника? - Лад злегка обійняв мене за талію.
- Агась.
- Тільки давай це готичне неподобство з собою не візьмемо. - Лад кивнув на Мефістофеля, який стояв трохи віддалік.
- Та хай вже, від його кислої міни в'яне все в радіусі кількох кілометрів.
- Слухай, ну, школу ми з тобою ... - я повела бровою, піддаючи сумніву його слова. - Ти, ти закінчила. А далі?
- А далі універ. - я посміхнулась і ткнула його кудись в район ребер. - І відчайдушне бажання отримувати задоволення від цього божевільного життя!