- Куди він подівся? - нервово зім'яла футболку яку щойно збиралась покласти у валізу.
Лад стенув плечима і продовжив меланхолійно витріщатись у вікно, незацікавленим поглядом проводжаючи машини, що проносились повз.
- Я розповів тобі все, що знав. Сьогодні має повернутись Філ. Може, йому вдалось щось рознюхати.
Згадавши, що за три години в мене виїзд і переглажувати всі сорочки і футболки просто немає часу, розмашистим жестом кинула нещасний предмет одягу в валізу. Слідом полетіла решта пожитків, які на мою нескромну думку, могли знадобитись мені у вояжі. Вояж мав більш ніж конкретну мету: хоч куди-небудь вирватись, не зважаючи на те, що офіційно привід називався "танцювальний конкурс". Однак мене неабияк тривожив той міцний заміс, в який мене потроху затягувало, тому я вже не так сильно раділа з того, що їду. Татуювання зникло разом з Мефом, який обіцяв хоч якось семафорнути про поточний стан речей за три тижні, як передав мені його слова Лад, а мовчав вже всі шість. Чуйка з ентузіазмом капала на мізки, меседжами про те, що щось сталось, які я вперто намагалась ігнорувати. А от ігнорувати те, що я не матиму свободи дій, я не могла.
Щось підказує, що на цей раз супергероєм доведеться бути мені.
Тому завдання першого пріоритету : врятувати всіх і не померти!