- Ну, ми з тобою ще до такого ще дознайомились, - мама діловито поправила комп'ютерні окуляри вільною від згустку полум'я рукою. - Поки що я для тебе пані Анастасія, або, на худий кінець, пані Магістр. А тепер облиш мою дочку і давай вийдемо на кілька лагідних...

До демона з короткочасної відпустки повернулись його апломб і нахабність і він, повівши бровою, діловито поцікавився:

- А якого, власне, милого?

Мене обережно підняло до рівня його очей і плавно опустило на канапу. Філ перебазувався на моє праве плече.

- А такого, сонечко моє, що зараз комусь тут розкажуть ази науки "Як-реліктовим-збоченцям-не-чіпати-молодих-перспективних-відьом", - на лиці Анастасії Володимирівни з'явилась легенька усмішка. І понеслась душа у райські палісадники...

... Спочатку нещасного жбурнуло в стінку поруч з телевізором. Гаджет впав, тріснув, заіскрив і демона почало трусити - схоже, один з дротів досить вдало торкнувся шкіри. Потім, його знову підняло в повітря і кинуло на  сушку з посудом на іншому кінці приміщення і проволокло справа вліво раза два.

- Мамо, стій! - я заледве видушила з себе зойк. - Ти ж його вб'єш!

- Не вб'ю я трошки покалічу і відведу душу. - непорушну парирувала вона.

- Мамо!

- Ну добре....

Демон акуратно сповз на одну зі столівниць. Виглядав він не те, що пом'ятим - дуже сильно пом'ятим: із носа юшила кров, нижня губа була розбита, з-під розірваного одягу виступали порізи, синці і садна. І, що найцікавіше - вони не заживали! 

- Може я чогось не розумію, але якщо він - демон, то на ньому ж має все заживати, як на собаці?! - мене радувало, що голос почав повертатись так само, як і сили. Я сіла, Філ вхопився з мою сережку, щоб не зісковзнути.

Мама присіла поруч і погладила мене по голові. 

- Скажемо так, ці рани надто специфічні, аби швидко затягуватись. Не буде йому такого щастя. Стільки часу водити мене носа, ховатись і ховати тебе, - жінка злостиво покосилась на переможеного демона. - Гад!

Мефістофель глянув на неї спідлоба і булькнув щось незрозуміле.

- Т0... - мене важко було вже здивувати, тому запитання прозвучало більш ніж спокійно. - Ти відьма?

Вона розсміялась.

- Ну, від осинки не родяться апельсинки! Так, я відьма. Причому не абияка - а відьма-магістр. Скажемо так - головна відьма на районі. - Вона закинула ногу на ногу і поклала зчеплені в замок руки на коліно. - У мене досить тісні інфраструктурні зв'язки з магічними елементами. В тому числі - з демонами. Особливо з мсьє Воландом. Ну, і з цим - жінка кивнула на Мефа. - співпрацювати доводилось. 

- Але...

Вона торкнулась моєї щоки.

- Але я так закрутилась зі своїми магічними справами, що випустила твій розвиток з поля зору. І ось.... - вона зітхнула. - Демони, вони такі - одного разу вони твоєму боці, іншого - на своєму. Ну і блоками тебе обклали по повній программі - спочатку Лад, потім ....

- Лад?! - мої брови заледь не злетіли в стратосферу.

- Так. А, ці народні умільці таки ж не встигли повністю повернути тобі пам'ять. - Вона залізла в кишеню джинсів і витягла невеличку пляшечку з якоюсь напівпрозорою рідиною. - Тримай. Можуть бути помірні галюцинації.

Я з підозрою покосилась на зілля. Взявши посудину, відкрила її, і одним махом спорожнила.

Уууу... Скажу я вам, таких яскравих мультиків я ніколи ще не бачила....

Коли мене попустило, Меф уже встиг сповзти зі столівниці і похитуючись намагавсь привести себе в порядок. Мама так само сиділа поруч, не змінивши пози. 

Мені на очі навернулись сльози. Все, що мене перетрусило за цей короткий проміжок часу разом накотило на мене.

- Мам....

- Що? - вона занепокоєно взяла мене за плечі.

- Поїхали звідси. Додому...