Весна
Не можу я надихатись весною,
Вона взяла за руку й повела,
По стежці, що сховалась під травою,
Де не ступала ще людська нога.
Вона вела, а я - я поспішала,
За нею слідом, швидко, крок у крок,
Бо щось нове для себе відкривала,
Хоча, насправді, досить загадок.
Зайшла у ліс, такий уже веселий,
Де сніг перетворився в потічок,
Де різне птаство, мов би каруселі,
Перегойдало кількасот гілок.
Де рудохвоста, ще знайшовши жолудь,
Метнулась вгору, на струнку сосну,
Уже від нині не страшний їй голод,
Природа прокидалася від сну...
Усе будилось, й крокус синьоокий,
Що вже простяг до сонця пелюстки,
Сьогодні - він ще зовсім одинокий,
А завтра - з'являться уже нові ростки.
Я милувалась. Ніжно пахла хвоя,
Повітрям тихо сутінки пливли,
І димом затягло далеко з поля,
Напевно треба вже й назад іти.
Багряне небо сонце проводжало,
Лелеки клекотіли десь неподалік,
Чомусь мені так ніяково стало,
Торкнувся смуток до моїх повік.
2021
2023-03-03 07:09:00
14
7