Мінор
Н Ф
Ти знаєш, що любила до нестями, Ти знаєш, не оспіване словами, Те почуття - не виміриш на грами, Снувалось павутиннями між нами. Самотність сіє смуток мов ріллею, Та чи наспраді я була твоєю? Журба завзято йде мóю землею, З печалей виростила в два ряди алею. Ти знаєш, більше не повірю знову, Закінчилась ілюзій постанова, І падаючи в яму оркестрóву, Віолончель ламається на дрóва. Завершилося все на лад мінорний, На партитурі слід незмінно чорний, Та образ в голові нерукотворний, Залишить знак, незримий та потворний.
2023-05-31 17:12:40
22
12
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (12)
Н Ф
@Lexa T Kuro Дякую ☺️
Відповісти
2023-06-15 12:53:16
1
Ruslan Korzh
Яка чудова лірика про любов💜
Відповісти
2023-06-18 06:05:21
1
Н Ф
@Ruslan Korzh Дякую🙂
Відповісти
2023-06-18 06:05:50
Подобається
Інші вірші поета
Бриз Що ж я зробила тобі злого?.. Доля Нема настрою
Інші поети
Menna Mostafa
@Menna_Mostafa
Akah Moth
@AkahMothPurpleCarbone14
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Ай
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2530
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12850