Гордість.

ЭлеоНора

Ти так прагнеш знайти ідеальний простір в ідеальному світі. Мовчки заплющуєш очі і молиш всевишнього Засипати твою подальшу дорогу листям і жовтими квітами І простити тебе. Такого нещасного. Такого грішного. Переплутавши свій ідеал із чужою, бридкою постіллю, Втікаєш під ковдру від холоду й криків із вулиць. Невже самостійно так важко зробити/знайти ідеальний для вічності простір І щоб мрії твої/мої/наші під тишу заснули? Піднявшись угору, сягнувши контрольної точки/вершини, Міняючи стиль/себе/власний час для чужих законів, Спускаючи вітер по скроні, хоча ти ще маленька дитина, Ти змушений йти проти всіх протонів/нейтронів. 21 століття вбиває всередині тіла справжню людину. Воно знищує душу, калічить стомлену часом совість І змушує відчувати в долонях своїх/чужих твою власну провину, Руйнуючи стереотипи і щойно створену гордість. ● ○ ● 26.04.18 11:14 ЕлеоНора

2018-04-26 08:19:49

4

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

K L I F S

Неймовірно ❤

Відповісти

2018-04-26 11:36:49

Подобається

ЭлеоНора

@ K L I F S вдячна)

Відповісти

2018-04-26 13:26:36

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12331

Пóдрузі

Asteriya

Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.

48

12

3294