Вірші
Від тебе до мене - вічність
Порожні вагони метро колихають тишу.
Ні сліду на згадку про тебе у серці не лишу.
Вдихаю лавандовий запах твоїх думок.
Від мене до тебе - вічність. І ще один крок.
Місто безжально руйнує крихку свідомість.
Людей розділяють думки і палка самотність.
А нас - твої очі та сотні незказаних слів.
Мені б ще хвилину... і ти би усе зрозумів.
Малюючи власні рамки, спільні закони,
Без відома всесвіту - тихо страждають мільйони.
Заручник тримає броньовані двері за ґрати.
Мені би навчитись тебе без вагань відпускати.
Я все послідовно, в порядку зростань, забуваю.
Тебе вже немає, тож більшого я не втрачаю.
Вдихаю лавандовий запах твоїх думок.
Від мене до тебе - вічність. І ще один крок.
●
○
●
ЕлеоНора
02:04
22.02.2019
10
1
2943
Крапка
Нагорі всі дати – узгоджені
Без можливостей перездачі.
Люди в різні часи народжені –
Поєднані смугою вдачі.
Світ не вартий гроша без конкретики.
Його сутність покрита втомою,
Його страх – це відсутність естетики
І суспільство, розділене комою.
Рівноправність породжує совість,
Більш правдиво – її відсутність.
Іманентність втрачає вагомість,
Приручивши до рук сумбурність.
Твоя вічність – не є константою,
Свідомість – не є безперечною.
Люди завжди боролися з правдою –
Люди пеклом за це приречені.
Наші шанси на щастя – порівну.
Майбутнє – під власною ставкою.
Наша ціль – позбутися норову
І закінчити всесвіт крапкою.
●
○
●
ЕлеоНора
12.01.2019
4
0
486
Сімнадцять.
Ось тій дівчині, там, за обрієм, "стукне" сімнадцять.
У її голові почнуть плутатись віскі й коньяк.
Хоча вітер в думках почуває себе на тринадцять,
Та, прокинувшись, стане питання: "А як же так?".
Ось тій дівчині, що посміхається, завтра сімнадцять.
І вона ще не знає, що люди бувають чужими.
І вона ще не знає, як боляче буде у двадцять,
І думає, що все життя вже було за плечима.
Ось тій дівчині, що розгубилась, щойно сімнадцять.
Вона вперше пізнала, що означає "сама".
Вона вперше зізналась, що легше було у дванадцять
І вона, як загублена іграшка, досі одна.
Ось тій дівчині, що на фото, як місяць сімнадцять.
І щойно, за декілька тижнів, вона посміхнулась.
І хоч змушує біль почуватись далеко "за двадцять",
Вона знає: удача від неї ще не відвернулась.
Ось тій дівчині, з квітами, є жаданих сімнадцять.
І для неї ще зрада така нескінченно чужа.
Вона вперше щаслива, що їй уже не шістнадцять.
І у неї для кожного з вас ще відкрита душа.
Ось тій дівчині, ви її знаєте, є вже сімнадцять.
І позаду мільйони щасливих/нещасних хвилин.
Вона всім доведе, що найкраща в свої вісімнадцять.
І відкриє мільярди, незвіданих людством, вершин.
Ось тій дівчині, милій, красивій, було сімнадцять.
І крізь сльози вона готова усе пробачати.
Й, посміхнувшись, житиме далі в свої дев'ятнадцять,
Бо важливо навчитися вчасно усе відпускати.
●
○
●
29.05.2018
00:07
ЕлеоНора
5
2
528
Гордість.
Ти так прагнеш знайти ідеальний простір в ідеальному світі.
Мовчки заплющуєш очі і молиш всевишнього
Засипати твою подальшу дорогу листям і жовтими квітами
І простити тебе. Такого нещасного. Такого грішного.
Переплутавши свій ідеал із чужою, бридкою постіллю,
Втікаєш під ковдру від холоду й криків із вулиць.
Невже самостійно так важко зробити/знайти ідеальний для вічності простір
І щоб мрії твої/мої/наші під тишу заснули?
Піднявшись угору, сягнувши контрольної точки/вершини,
Міняючи стиль/себе/власний час для чужих законів,
Спускаючи вітер по скроні, хоча ти ще маленька дитина,
Ти змушений йти проти всіх протонів/нейтронів.
21 століття вбиває всередині тіла справжню людину.
Воно знищує душу, калічить стомлену часом совість
І змушує відчувати в долонях своїх/чужих твою власну провину,
Руйнуючи стереотипи і щойно створену гордість.
●
○
●
26.04.18
11:14
ЕлеоНора
4
2
507
А якщо я...
Якщо я полум'я, що не згасає при мінус п'яти,
То ти станеш вітром, що зрештою звіє шлях.
Якщо я ще дитина, яка не дібралась мети,
То ти будеш ангел, який розганяє жах.
А якщо я планета, якій непідвладні закони,
То ти забереш на себе силу тяжіння.
Якщо я лиш тінь, що прокурює навскрізь перони,
Ти будеш пеклом. Йому підвладне терпіння.
А якщо я залишусь у тілі тендітної леді,
Ти станеш принцом, якого я так чекаю.
А якщо я топитиму сльози в гіркому меді,
Ти станеш тим, кого я щоночі прощаю.
Якщо я не стану (стану) для всесвіту більше ніким,
То ти не знатимеш болю під лезом ножа.
Лише якщо я помру і лишу паперовий дим,
В твоїх скронях буде мовчати моя Душа.
●
○
●
03.11.17
14:51
ЕлеоНора
6
0
503
Не переймайся.
А в мене все добре.
Я щастя шукаю.
За годинником осені не помічаю.
Та в мене все добре.
Не переймайся.
Якщо ти не проти, на чай залишайся.
Ти знаєш, все добре.
І сонце зійшло.
А те, що було, так давно загуло.
Та в мене все добре.
Не знаю чому,
За холод в долонях я вдячна йому.
У мене все добре.
Я більше не плачу.
Хоч світла навколо вже тижні не бачу.
Так, в мене все добре.
Ти можеш іти.
Я прийду.
Обіцяю.
Лише відпусти.
●
○
●
21.09.15
ЕлеоНора
6
4
645
Нічний потяг.
Мій потяг прибуде сьогодні вночі.
Квиток в один бік. І, гамуючи втому,
Читаю тебе. Хоч кричи не кричи,
Поїду до свого єдиного дому.
Твій потяг прибуде годиною далі.
Квиток в один бік. І, гальмуючи сльози,
Я буду благати троянди зі сталі
Для тебе цвісти ароматами прози.
Тік так. Ще хвилина і білий вагон.
Ще крок, я піду. І, лишаючи тіні,
Нам Богом судилось забути закон
Й останньої ночі допити мартіні.
Твій потяг. Останній вагон. У кутку
Лиш мій плач на пероні, який не втопити.
Мені віддаєш для удару щоку.
Хоч я й обіцяла... не кину курити.
●
○
●
30.10.17
01:46
ЕлеоНора
6
4
597
Вона...
Читаючи різних поетів важкої долі,
Вона світить сонцем у вікна твоєї печалі.
Вона б могла стати лише твоєю "love story",
А ти б міг для неї кувати серця зі сталі.
Щоночі, малюючи тіні в альбомі, сумна,
Вона простягає долоні до твоїх плечей.
Вона б могла стати частинкою твого вина,
А ти міг би стати частиною спільних ночей.
А дивлячись у вікно на небо і хмари,
Вона мріє стати краплиною твого дощу.
Вона б могла бути лише твоєю примарою,
А ти б міг казати їй: - Більше тебе не пущу.
Вдихаючи ніжні, мов дотик долонь, квітки,
Вона посміхається, тягнучи вгору зап'ястя.
Вона б могла не складати про тебе рядки,
А ти міг би бути її персональним щастям.
Вони розуміли, що більше такого не буде
Й про те, що болить - один одному гірко мовчали.
Для того, напевне, і зустрічаються люди,
Крізь біль віднайти для себе рідні причали.
●
○
●
ЕлеоНора
4
3
607
