повернення

Антон Шаталов

Біль у серці мойого друга, У вервечку плететься ріка. Чом же ж доля до тебе так груба? Чом вода у тій річці гірка? Я ж лише... Раптоп бахнуло, гепнуло, Гавкіт пострілів, скрегіт гармат. Зараз знову почую і... темрява... Вдалині — артилерій набат... . . . . . . . . . . . . мамо ти де? мамо я мабуть... я десь загубився мені страшно, мамо тут холодно і тихо... чи шумно... я... я не можу зрозуміти... я... хочу... додому.... хочу... трохи побуду... побуду тут і повернусь... точно... я зараз повернусь

2023-07-28 22:19:44

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (1)

Серафім

Як боляче...

Відповісти

2023-08-02 19:50:48

Подобається

Інші вірші поета

Спинися на хвилю дурний... Mea Victoria Дилема Героїзму Сталь

Інші поети

Broken Heart

@shippaishita_jisatsu

Mark Fortis

@Mark_Fortis

Lalisa_Livingston

@Lalisa_Livingston

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11461

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

3959