Морфей
Антон Шаталов
Мені останнім часом сняться сни, Прозоріших ніколи не було. Немов живий, і думаю тоді, Коли Морфей позвав мене на дно. В глибини підсвідомості моєї, Де щось забулося, а щось як на папері. Де радість переплетена із сумом, А страх чіткий й дивитись на то мука. Де тепло, ніжно, хочеться лишитись, І наново прожити той момент. Мені однаково, що має ще наснитись, Я в дійсності залишуся, Морфей.
2022-10-22 11:50:09
9
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Сандра Мей
атмосфера й естетика твору просто чудові, мені це дуже подобається!
Відповісти
2022-10-24 14:41:59
1
Антон Шаталов
@Сандра Мей найщиріше дякую♥️
Відповісти
2022-10-24 16:21:06
1
Антон Шаталов
щиро дякую♥️
Відповісти
2022-10-24 21:08:03
Подобається
Інші вірші поета
Ідеал Думка ІІ Весна ...
Інші поети
Princess Mwas
@princess_mwas
Схожі вірші
Всі
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
3595
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5131