Апофеоз
Антон Шаталов
Яким ганебним є цей світ, У сраку всі слова, що пишні, Яким він є, то й опис мій, Йому дорівнює, облиште Оспівувать щасливі миті, Що ним в помийку раптом злиті, Що навіть цей лайновий твір, Стікає кров'ю від рапір, Що в нього мозок б'є. І безпощадно все тікає, Красиве кров все заливає, І все це через світ брехні, Від панування в ньому гадства, Гнилого й купленого панства, Котре керує в нім. Мені б втікти кудись далеко, Якщо існують в світі межі, Емігрувати би за них, Й байдуже, що не буде легко, Бо там, здається так мені, Не буде болю і любові, Естетики у грішній крові, Переживань, думок, образ, Бажань, що викликають сказ. Нічого там не буде, пустка, А у пустелі буду я... Тоді, шукаю я мотузку, І досягнеться ціль моя.
2024-04-22 09:46:05
4
0
Інші вірші поета
Досі живий Послання Коринтянам Монолог Гамлета Щось страшне іде до нас
Інші поети
Lima
@Limaya_
شفق
@sabrine
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
5109
Мої слова
Ай
Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.
85
0
5190