Апофеоз
Антон Шаталов
Яким ганебним є цей світ, У сраку всі слова, що пишні, Яким він є, то й опис мій, Йому дорівнює, облиште Оспівувать щасливі миті, Що ним в помийку раптом злиті, Що навіть цей лайновий твір, Стікає кров'ю від рапір, Що в нього мозок б'є. І безпощадно все тікає, Красиве кров все заливає, І все це через світ брехні, Від панування в ньому гадства, Гнилого й купленого панства, Котре керує в нім. Мені б втікти кудись далеко, Якщо існують в світі межі, Емігрувати би за них, Й байдуже, що не буде легко, Бо там, здається так мені, Не буде болю і любові, Естетики у грішній крові, Переживань, думок, образ, Бажань, що викликають сказ. Нічого там не буде, пустка, А у пустелі буду я... Тоді, шукаю я мотузку, І досягнеться ціль моя.
2024-04-22 09:46:05
4
0
Інші вірші поета
В містах Священної Русі Танець єлею та кинджалу Гуманістика Під ревкотіння димарів...
Інші поети
Alvinaaa18 F
@Alvinaaa18
fellegzuhatag
@fellegzuhatag
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11490
Пóдрузі
Asteriya
Ти — моє сонце у похмурі дні, І без тебе всі веселощі будуть чужі. Ти — наче мій рятівник, А я — твій вірний захисник. Не кидай мене у часи сумні, Бо без тебе я буду на дні. Прошу́, ніколи не залишай мене одну, Адже без тебе я точно потону. Хто я без тебе? Напевно, мене просто нема... Розкажу я тобі про все із цього "листа". Постався до цього обережно і слушно, Щоб не подумала ти, що це, може, бездушно. Адже писала я ці рядки довго, І ти не посмій не побачити цього! Ми же ж з тобою змалку завжди були разом, І дружбу нашу не зруйнуєш навіть часом. А ти пам'ятаєш, як на кухні говорили про хлопців? Ми зберігали всі секрети, наче у таємній коробці. Смієшся ти, як завжди, смішно, І не сказати про це буде грішно. Дуже подобаються мені наші розмови, Особливо, коли ти "ламаєш" свої брови. Чудово, коли твоя найкраща подруга — сестра. Адже не залишить в біді ніколи вона. А завжди буде поруч. Навіть якщо сам чорт стоїть ліворуч.
48
12
2550