Апофеоз

Антон Шаталов

Яким ганебним є цей світ, У сраку всі слова, що пишні, Яким він є, то й опис мій, Йому дорівнює, облиште Оспівувать щасливі миті, Що ним в помийку раптом злиті, Що навіть цей лайновий твір, Стікає кров'ю від рапір, Що в нього мозок б'є. І безпощадно все тікає, Красиве кров все заливає, І все це через світ брехні, Від панування в ньому гадства, Гнилого й купленого панства, Котре керує в нім. Мені б втікти кудись далеко, Якщо існують в світі межі, Емігрувати би за них, Й байдуже, що не буде легко, Бо там, здається так мені, Не буде болю і любові, Естетики у грішній крові, Переживань, думок, образ, Бажань, що викликають сказ. Нічого там не буде, пустка, А у пустелі буду я... Тоді, шукаю я мотузку, І досягнеться ціль моя.

2024-04-22 09:46:05

Інші вірші поета

Пророк Речі, котрі захопили мене А какая разніца? Монолог Гамлета

Інші поети

Hora Izhayiv

@horchyk

ريي ")

@Ree_e4

oo_WoW_oo

@oo_WoW_oo

Схожі вірші

Всі

Unbreakable heart

B I

Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart

14959

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12084