Епілог
— Ну і що ми з ним робитимемо? — погладжуючи вуса двома пальцями, першим порушив мовчання Люсьєнич.
— Не винна я, він сам прийшов! — тато був уже трохи п'яненьким, тому його фрази починали звучати не впопад із тим, що відбувається.
— Ну для початку, може хоч кляп витягнемо? — запропонував я.
— Справу кажеш.
Федорич нахилився до переляканого зв'язаного хлопця і спочатку розірвав ізоленту, що оперізувала голову бідолахи, а потім витяг рукавицю з його рота.
— Ну шо, чортівня, говоритимеш? Хто ти такий?
— Буду-буду, — тремтячим голосом затараторив нелюд, — мене звати Коля, я зведений брат.
— Чий брат? — не зрозумів я сказаного.
— Та твій же, твій, твоя мати Алевтина, моя мама теж.
— І тебе вилікують, і тебе теж вилікують… і мене вилікують…
Коментарі