Безіменний №35
Віталій Босий
Мої очі нічого не значать, Як і те, що кажу я тобі Вони ж усе чують і бачать, Вимирають в святій боротьбі Що робитимеш ти, як дзвін шаблі зробить свій хід? А стук барабанів поставить під ризик твій рід. Як житимеш ти? Заради якої мети? Падеш ниць під щит, чи продовжиш іти? Чи чутимеш мелодії звук у хаосі? Чи побачиш симетрію в метаморфозі? Коли всі проти тебе підуть Чи втамуєш в собі свою лють?
2021-05-21 19:40:46
2
0
Інші вірші поета
спутник типографія.друк.вигнанець Кат моїй Березовій Рудці
Інші поети
Elae Marks
@Elae_Marks
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3757
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11395