Козаки 16 грудня 2014 року

Сніданок з Едемом

Козаки не у законі, Що робити, я питаю? Ну чому це все так сумно Я до серця пригортаю? Козаки це вояки, Для яких і Україна, Но без них ми помираєм, За наш мир, за Вкраїну. Атакують нас царі, Щоб служили, москалі... Кажуть нам щоб ми здалися - це не так! "Ми українці, вільні сильні козаки" Промовляє наш Комбат: "При атаці тих спартанців, Які стали воювати Проти України-мати. Щоб закінчилась війна Робити що? Питаю я у солов'я, Який в небесах літає І все на світі знає...

2018-10-11 13:25:26

11

5

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (5)

Андрій Сидорець

@Сніданок з Едемом він вже готовий, і я від всього серця дякую, що саме ви пробудили своїми віршами в мені цю жагу до рими. Дякую ❤️

Відповісти

2018-10-13 18:52:06

1

Сніданок з Едемом

@Андрій Сидорець завжди радий допомогти. А якщо вам дуже сподобався вірш, я можу запропонувати вам підписатися=)

Відповісти

2018-10-13 18:53:15

Подобається

Андрій Сидорець

@Сніданок з Едемом з радістю 👌

Відповісти

2018-10-13 18:54:07

1

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

84

2

5201

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12914